понеділок, 21 грудня 2015 р.

Ще не зовсім свої теперішні та вже зовсім чужі минулі.

Чому в нашому житті є люди, які постійно присутні в той чи інший період часу. Ви не замислювались, що у кожного з нас є постаті, які періодично повертаються, перевертаючи все з ніг на голову і знову зникають. Вони повертають усі почуття, прагнення, усі цілі, які колись здавалися реальними. Ці люди повертають нас у можливість нашого майбутнього таким, яким ми його уявляли на той момент. Що спонукає цих людей повертатися до нас? Незакінчені справи, не до кінця розбиті серця, нереалізований егоїзм власних амбіцій чи проста цікавість, яку інколи хочеться задовольнити.
Що вони приховують за своїми усмішками, чого хочуть від нас теперішніх, чому вторгаються у наше сьогодення без запрошення, намагаючись знайти для себе місце. Як у таких ситуаціях відчути, що це просто чергова пригода, що не потриває і тижня, а можливо це просто шанс для того, щоб зрозуміти – не все ще втрачено. Як поєднуючи у цій ситуації здоровий глузд і бажання свого серденька прийняти правильне рішення, яка може кардинально змінити усе наше життя.
Чи варто віддаватися пристрасті, чи можливо треба більш простіше дивитися на стан речей, з точки зору комфорту, надійності і стабільності. Що повинно переважити, який варіант є більш розсудливішим та що він за собою принесе.
В такі моменти розумієш, що один хибний крок, одне лишнє слово, може звернути все геть в інший бік з якого уже не буде дороги назад.

Почуття чи розум, мабуть, такою є дилема сучасних відносин – ще не зовсім свої теперішні та вже здавалося б зовсім чужі минулі.

пʼятницю, 18 грудня 2015 р.

Оточення, воно насправді змінне

А ви помічали як у вашому житті зникають одні і з’являються інші люди.  Як легко життя сортує ваше оточення залишаючи одних і відкидаючи на узбіччя інших. Коли починаєш задумуватись над цим то виникає теорія, що це все відбувається не просто так. Адже кожного дня ми зустрічаємо нових людей і з’являючись на нашому шляху вони щось вносять в наш світогляд, в наше сприйняття дійсності, залишають свій слід, або по іншому просто «наслідять у душі» це вже залежить від конкретної особи.

Тому, мені здається, що в якийсь момент, коли людина вже виконає свою функцію у вашому житті, коли принесе з собою все те, що повинна була віддати, вона ніби реалізувавши свою місію поступово зникає без вагомих на це причин. Чи не здається вам, що ця нібито теорія пояснювала б багато речей, які відбуваються у нашому житті. Людина наче мандрівник проходить своє життя кожного дня завертаючи у іншу доріжку, не знаючи які двері завтра відчиняться, а головне хто їх відчинить.  Звісно не варто це сприймати буквально, ніби ми не маємо впливу на своє оточення і не обираємо людей, які знаходяться біля нас, адже те, що з нами відбувається є нашим свідомим вибором. Важливим в цій ситуації є наступне: варто берегти тих, що приносять посмішки на ваші обличчя, варто піклуватися про тих, яким не байдуже як ви себе почуваєте та чи у все у вас в порядку, варто триматися тих, які при зустрічі приносять відчуття тепла на душі, а ще ні в якому разі не варто втрачати тих, які вас люблять, яких ви любите, які вас кохають і яких кохаєте ви. Адже тільки в такий спосіб доля буде прихильною до вас, а ваше оточення і близькі вам люди будуть справжніми, вірними, щирими та люблячими.

понеділок, 14 грудня 2015 р.

Ви відчуваєте прагнення змін

Ви відчуваєте, що із зближенням цього року до його фінального завершення, все раптово починає змінюватись і набирати нових барв. Змінюється ваше оточення, змінюються люди, що здавалося б завжди мали бути поруч, змінюються плани, наші цілі та прагнення. Все ніби в передчутті дива і бажання того, що новий рік стане зміною на краще. Філософія банальності стає чимось більшим ніж просто подарунок під ялинку. Ми намагаємось позбирати свої думки до кучі, підвести підсумки пройдених етапів та поставити перед собою нові завдання. Ми хочемо осягнути якнайбільше, ми хочемо побачити якнайбільше ми хочемо відчути зміни, які перевернуть усе наше життя.
На жаль погода не сприяє мрійливому настрою,  та все ж у нас залишається краплинка надії, що все-таки завтра випаде сніжок. Він приніс би цей вітер змін і ці нові емоції у наші сірі будні. Він відкрив би нову сторінку, яка змогла б закарбуватися у пам’яті надовго. Можливо у нових місцях, у гроні інших людей, а можливо тих же, що кожного дня йшли пліч-о-пліч. Головне тоді знайти своє місце, правильне місце у якому можливим буде реалізація самих себе.
Не бійтесь ризикувати, змінювати себе, своє оточення, своє життя, адже ставши на місці ви ніколи не дізнаєтесь, що було б якби не ваш страх змін..

Все у ваших руках, а зближення нового року це тільки шанс на те, щоб ці зміни втілити у життя.

пʼятницю, 23 жовтня 2015 р.

Вікові категорії або ж просто трішечки за 20

Ви задумувались про те, чому деякі жінки приховують свій вік, деякі чоловіки ніяк не можуть цього розгадати, а деякі ще до своїх вісімнадцяти переживають любовні драми. Чим насправді є вік? Станом душі, зовнішнім виглядом, власними амбіціями чи прагненням здаватися кращим? Що для кожного з нас символізує вік, та як перестати боротися з тим, що насправді є незалежним від нас?
Багато жінок у свої 25 в своїх розмовах говорять про те, як важко у їхньому віці знайти того справжнього і єдиного і що зараз це вже стало набагато складнішим завданням, а ніж це здавалося в 20. В цей же час жінки, яким уже за тридцять з приємністю згадують бурхливі 25 і з радістю насолоджуються піком своєї краси та привабливості.

Вік – це те, чим ми вимірюємо власний досвід, власну дорогу життя, власний розвиток і власну любов до самого себе. Наш вік – це як годинник, який кожного року тікає дванадцять і знову починає нову подорож. Якою вона буде залежить тільки від нас. Нехай ваш вік стане поштовхом до нових змін та реалізацією планів, які завжди були сховані десь на інший життєвий етап. Не важливо 20, 30 чи 55, головне наскільки вміло ти здатна подати себе, свій інтелект, свою красу та впевненість в собі, - це і стає показником твого життєвого віку.

вівторок, 13 жовтня 2015 р.

Як інколи важко поставити крапку

Як інколи важко поставити крапку у тому, що змушує серце битися частіше. Як знати, що це момент, коли варто усе зупинити і повернути на 180 градусів? Скільки сліз, страждань чи болі людина здатна перенести в надії на те, що все налагодиться і вже завтра буде по іншому. Чому ми повертаємось до тих самих людей, чому нам хочеться бачити їх очі, чути їх голос чи відчувати дотик? Чому, коли проходить якийсь час то пам'ять фільтруючи спогади, залишає тільки приємні моменти, те, що змушувало нас посміхатись і радіти. В таких ситуаціях ми знову ж наступаємо на ті ж самі граблі, в надії на те, що усе змінилось і цього раз цей шанс ми не впустимо. Та, як виявляється, навіть з часом люди не змінюються. За їх масками приховуються ті ж самі лицемірні обличчя, що були нам знайомі колись.

Що відчуваєш в такі моменти? Розчарування? Мабуть, і його вже немає. Пустота від думок, мрій, поглядів, вчинків та безмежної віри у те, що виявилось повітряним замком. Ми самі в стані знайти відповіді на свої питання тільки відкривши одну і ту ж сторінку кілька разів, тільки усвідомлюючи те, що варто спробувати ще сотні разів, але бути впевненим у тому, що це фінал, це закінчення вашої історії і початок чогось зовсім нового, незвіданого та прекрасного. Якщо ви сумніваєтесь то спробуйте все прожити знову, можливо, саме це допоможе розібратись у тому, що відбувається у вашому житті та чи варті ці люди того, щоб дати їм другий шанс. Їх вчинки, дії, слова, вони все розставлять по місцях і тоді у ваших думках уже не буде питань, тоді будуть тільки відповіді.

вівторок, 6 жовтня 2015 р.

Чого хочуть чоловіки?

Ви задумувались над тим, що всі постійно говорять про жінок, про їхні потреби, про те, як багато вони хочуть, про їх забаганки та примхи і водночас ніхто не згадує про так звану «чоловічу стать». Та більшість з них немає жодного уявлення про те, що хоче від життя, які плани має на майбутнє, якою повинна бути його кар’єра та чи варто взагалі одружуватись? Одиниці з вас намагаються щось змінити, чогось досягнути, стати дійсно опорою для своє коханої жінки. Ви боїтеся ризикувати, ви не шукаєте шляхів розв’язання проблем, ви не ставите собі цілей, єдине, що ви робите – це пливете за течією. Для вас стабільність - це перш за все. Здавалося б це слово вживають у позитивному контексті, та у цьому випадку стабільність проявляється у тому, щоб нічого не робити, щоб ніхто не «капав на мозги» - це так вони називають поради, а інколи прохання жінок, ну і звісно, щоб гроші самі падали з неба. Більшість з таких чоловіків говорить фразу для вас, тобто жінок, гроші – це найважливіше, вас більше нічого не цікавить. Найсмішнішим у цьому всьому є те, що так говорять тільки ті, що не здатні самі знайти роботи, забезпечити себе і свою майбутню сімю.
А ще ви помічали, як себе поводить ця сильна стать.. Ви хочете, щоб ми вас жаліли, любили, підтримували, вселяли почуття тепла і комфорту. Ви хочете усе це не віддаючи нічого взамін. Хоча у випадку, коли чоловік отримує це все, то дуже часто жінка перестає його цікавити. У чому логіка? Чоловіки це мисливці, яким постійно потрібно на щось полювати? А можливо ви просто боїтеся відповідальності за ці слова і дії? А ще ви помічали, які хоробрі чоловіки, коли вони зі своїми друзями, і які вони нещасні, коли говорять з нами, коли жаліються на свою тяжку долю і свої проблеми. Так от, у 21 столітті уже немає поділу на ролі, коли жінка сиділа вдома, а чоловік працював, тепер кожен з нас має роботу, має свої обов’язки і свої проблеми, які з цього виникають. Ви не задумуєтесь над тим, що жаліючись на свої проблеми ви стаєте у очах жінки беззахисним котом, якого вона пожаліє. Та ця жалість не триватиме довго, адже жінка не хоче мати чоловіка, що кожного дня буде розповідати про свої проблеми, вона хоче того, який буде вирішувати її проблеми і буде дарувати радість, а не приносити з собою відчай. Адже погодьтесь, якщо з приходом у ваше життя нового чоловіка у вас з’являється більше проблем це просто означає, що ви чудово проживете і без нього.

Отож любі чоловіки, я впевнена, що серед вас є ті, які можуть дістати зірки з неба і перевернути землю, аби зробити кохану людину щасливою. Та пам’ятайте, що ми не потребуємо так багато, як вам здається, увага, підтримка та взаєморозуміння, - це три чинники, які зуміють справити враження на кожну жінку, без винятку. Це те, що допоможе зблизитись ще на один крок до власного щастя і щастя дорогої вам людини.

неділю, 4 жовтня 2015 р.

Наша доля саме у наших руках

Нещодавно я прочитала статтю в якій було сказано, що інколи варто задуматись над тим, як поточиться наше життя в ситуації, коли ми не зустрінемо своєї другої половинки.
Чи ми готові до цього? Чи є у нас  продуманий варіант відповіді, так званий план Б? В таких випадках варто задуматись над тим, чи достойні ми людини, яку постійно шукаємо і уявляємо у своїх мріях? Чи правильно ми робимо перебираючи людей, як рукавички в надії знайти цю справжню любов?  Чи не ризикуємо ми в такий спосіб її прогавати, та і від кого це залежить зустрінемось ми чи ні?
Зарадити та відповісти на ці всі питання ми можемо тільки самі. Тільки ми розуміємо, що щоденна праця над собою дає результати в майбутньому. Тільки нам відомі усі слабкі сторони, які потребують певних коректур і які тільки ми в стані змінити. Справжнє бажання бути щасливим має стати нашим мотиватором для того, щоб підготувати себе до зустрічі із справжнім коханням.  І коли доля зрозуміє, що наша праця над собою є недаремною, що ми не здаємося і долаємо усі перешкоди на шляху до того, щоб стати щасливим, саме тоді вона подарує шанс побудувати міцний мур відносин, який стане опорою для двох сторін.

В цей момент ми душею відчуватимемо, що це саме та, друга половинка, яка зуміє втілити усі мрії в реальність та подарувати саме те, чого ми хочемо від життя.

пʼятницю, 2 жовтня 2015 р.

23 день пустоти

Йшов 23 день пустоти,
День безмежжя й журби,
День, що роком вже став,
День про ту, що колись кохав.

Про мрії, що не здійснились,
Про місця, що нам снились
Про любов, якої нема
І про душі, в яких наче війна

І зникло все навкруги
Ані вітру, ані журби
Лиш думки, що розвіює сон
І душі, що плачуть в унісон





середу, 30 вересня 2015 р.

Відповіді на мільйони питань

Чому коли ми хочемо, щоб певні події або ж люди зникли з нашого життя то вони повертаються, намагаючись знову все відновити. Чому, коли у своїх думках ми прощаємось з людиною то наші серця не здатні так швидко усе відпустити. Чому, коли з’являються нові постаті ми намагаємось їх порівняти із попередніми і знайти щось спільне. Коли людина, що займала так багато місця у душі зникає, залишається лише пустота і ця пустота наступає у обох сторін. Як важко в такі моменти зрозуміти, що є правильним, а чого не варто допускати, навіть подумки. Куди в такі моменти варто зануритись? Де знайти місце, що допоможе віднайти цей спокій, цю рівновагу і цю впевненість у тому, що щастя обов’язково наступить. Як зуміти відновити свій потяг, свою пристрасть, своє бажання, своє прагнення жити і насолоджуватись кожним днем.
Як з таких ситуацій зуміти винести урок, щоб потім уже пропускати повз тих, які можуть завдати біль. Як зуміти знайти цю рівновагу в собі і подарувати її оточуючим. Де знайти відповіді на мільйони питань, що з’являються у голові. Як знайти спосіб відчувати те, що було колись і забути те, що так вражало душу.

Мабуть відповідь на всі питання є однією – лише час може залікувати рани, яких ніхто не бачить, але, які кожен відчуває. Тільки йому властиво стирати з нашої пам’яті усе, що нас розчаровувало, що змушувало нас плакати чи засмучуватись. Він залишає тільки теплі, приємні та щирі моменти, які згодом стають єдиним, легким спогадом з минулого. Якщо ми у своїй свідомості змиримось із фактами усіх подій, приймемо їх такими, якими вони є, то з часом і навколо нас усе зміниться до кращого. Адже кожні зміни приносять із собою нових людей, нові місця, нові емоції, а можливо і нове кохання.. тільки в наших силах зробити все, аби ці зміни прийшли якомога швидше і перевернули нашу чорну полосу життя на яскраву і неймовірну пригоду нового дня, нового тижня, нового року, а потім і геть нового життя.

неділю, 20 вересня 2015 р.

Мабуть час - це найкращі ліки

Коли хочеться забути минуле то намагаєшся  у своєму теперішньому знайти те, що тебе зв’язувало із тими, кого втратила. Ти шукаєш у цих безкінечних очах того ж світла, яке отримувала раніше. Ти намагаєшся знайти заміну почуттям, звичкам, стилю життя, намагаєшся зуміти бути сильною. Та все ж бувають моменти, коли це «бути сильною» перестає бути можливим. Саме тоді хочеться все повернути, хочеться, щоб було, як і раніше, хоч це не було ідеальним, та це було своїм, рідним. Хочеться повернутися у ті моменти, місця, у ті спогади та залишитись там, не повертаючись до реалій, що нас оточують. Хочеться прокинутися одного дня і зрозуміти, що це всього лиш сон і все продовжує жити своїм життям. Та коли кілька днів підряд ти прокидаєшся і розумієш, що це сталось з тобою то на душі залишається пустота. Пустота від втрачених думок, сил, бажань, прагнень, які залишились у далеко не  реалізованих планах. І тепер найважчим є повернутись до звичайного ритму життя, яке було до цієї зустрічі, до цих подій, що перевернули усе з ніг на голову. Найважче змусити себе усвідомлювати, що ці зміни уже наступили і в них немає способу повернення, немає можливості вилікувати цю ситуацію. Все вже ніколи не буде таким, як колись і усвідомлення цього є найгіршим.  Спроба переконати себе у тому, що зміни на краще не є успішною, тому залишається просто чекати, що час, інші люди, інші місця та події зможуть заповнити те, чого так не вистачає…

суботу, 19 вересня 2015 р.

Дощ душі – це спосіб змінити те, що здавалося б неможливим

Ви знаєте про чудові властивості дощової погоди. Вона змиває смуток, біль, розчарування, вона очищує душу та відкриває світло. З кожною краплиною ми відчуваємо, як клітини по всьому тілі починають відновлюватись та наповнюються енергією. Дощ для душі, як свіжий ковток повітря. Ми часто сумуємо в дощ, та це все тому, що тільки в такий спосіб він здатен очисти наші думки та подарувати вільні простори для реалізації власних задумів.  Наші внутрішні я намагаються поборотися із перешкодами, намагаються відкрити правду і знайти істину. Ми наче вільні птиці небес стаємо один біля одно, під сильним дощем, який із собою забирає усе, те, що нам заважає рухатись далі та пізнавати реалії такими, якими вони є. Він загартовує нас, робить сильними, рішучими та відданими. Він приносить чистоту почуттів, чистоту думок та новий погляд на оточуючий світ. Цей дощ не завжди проходить за вікном, адже інколи наші душі, настільки стомлені нечесністю, брехнею чи  зрадою, що вони зсередини починають плакати краплинами дощу. Тільки так вони мають змогу нарешті перейти цю межу від розчарування до віри у те, що все обов’язково буде добре.
Слід пам’ятати, що дощ є передвісником сонця. Він творить усе для того, щоб коли прийде сонечко, ми наче на чистий аркуш паперу змогли вилити нові бажання та втілити їх у життя. Тільки тоді ми можемо справді зрозуміти, що для нас потрібне, а що було лише звичкою чи забаганкою, яка із першим дощем розвіялась десь над океаном. Дощ душі – це спосіб змінити те, що до сьогодні здавалося несмертельним чи неможливим, це спосіб знайти новий шлях із новою людиною у геть іншому житті, яке ми створимо власними руками.


P.S. для прекрасної Ірини, із побажанням правильного вибору

четвер, 17 вересня 2015 р.

Коли минуле стукає у двері

Чи варто повертатися до минулого? Чи події, люди, місця, які уже здавалось пройдені вами зможуть колись стати новою історією? Чи варто задумуватись над помилками, над тим, що було зроблено, над образами, які відчувались так довго, коли розпочинаєш все заново. Скільки разів повернення стає уже звичкою, або ж як знати, що це знову не виявляться ті ж граблі, на які вже колись наступили. Як відчути чи людина змінилась, як дізнатись чи дивлячись в очі тобі говорять правду? Як змогти відкрити серце та повірити знову?
Взагалі важко сказати чи серце зможе простити і повернутись до минулого, яке доля можливо колись зробить вашим майбутнім. Чи правильно ми робимо, коли вселяємо надію на те, що час змінює людей, їх характери та підхід до життя. Чи не даремно ми даємо шанс тим, які можливо цього і не заслуговують.  Як відчути, що наші вчинки правильні, що люди, які нас оточують саме ті, яких нам так давно не вистачало і до яких ми звикли ще здавалося б у минулому житті. Скільки перешкод, невдач, негараздів та кілометрів варто поконати разом, щоб зрозуміти це саме той з яким хотілося б прокидатись.
Чи те, що ми впускаємо у наше теперішнє людей із нашого минулого – це бажання повернути усе назад, чи це просто означає, що до нового ми ще не готові?
Крізь хвилі думок, що в такі моменти переповнюють усе,  пролинає тиха віра у те, що доля сама розставить крапки над і між нашим минулим, нашим майбутнім та бажанням бути щасливим.


понеділок, 7 вересня 2015 р.

Неосяжні думки

Все навколо аж занадто сірим стало. Здається ніби крізь секунди чуєш шепіт вітру і біль, і радість і смуток водночас. Коли відійдеш лишень крок назад то знову чуєш цей стук серця. Він ніби переслідує тебе повсюди. Куди б я не пішла я відчуваю його.
 По тонкій руці моїй пройшов холод і я відчула, як в душу закрались ці почуття розгубленості. Я блукала у своїх думках, вони то переповнювались то зникали. Вони усе перевертали з ніг на голову. Роздуми вбивали. Вони наче доріжка, що на перший погляд правильна, та насправді сповнена болі, розчарувань та самотності. Не дозволяйте їй закрадатись у ваші серця, не впускайте її у ваші долі і не вірте чужим очам. Вона ж, як вечір осінніх днів і як смуток зимових ночей та після неї немає весни. Не варто переслідувати себе у прагненні бути щасливим.  Не варто залишатись там, де сумніви породжують егоїзм та нещирість. Не варто говорити слів, за які не можна буде відповісти почуттями.

Варто жити справжнім, варто цінити Богом подароване життя і прислану долю. Варто кожну секунду вірити у прекрасне, у вірне і щире, у те, що змушує серця битися частіше. Варто залишатись тільки з тими, що приносять посмішки на ваші вуста та змінюють світ навколо вас тільки в хорошу сторону. Варто залишатись з тими, що здійснюють ваші мрії і разом придумують наступні. Варто любити тих, що руку назустріч вам простягають та вірять у незламність споріднених душ. Варто віддавати і не чекати у відповідь, адже тоді ти отримуєш набагато більше ніж твої неосяжні думки могли уявити…


Нехай ваші мрії стають реальністю, а щастя кожним днем прожитим з любов'ю у серці.

четвер, 3 вересня 2015 р.

Довіра? Мабуть, ці двері відчинені не для кожного..

Ви задумувались над тим, як часто в нашому житті з’являються і зникають нові люди та старі знайомі. Багато хто вважає, що кожна людина, що з’являється на вашій життєвій дорозі щось приносить. Інколи це негативний досвід, сповнений сліз,  а інколи це багато радісних митей. В кожному разі людина щось додає і щось змінює у вашій особистості. Інколи ми задаємось питанням чи ті люди  з якими ми  давно попрощались покинули наші думки? Чи ті, яких ми провели, від яких ми відмовились, чи вони опустили нашу свідомість? Як дізнатись, що своїм «ні» ви не скривдили людину, та як бути впевненим, що перед відкриттям своїх дверей для когось нового вам не доведеться їх уже за кілька днів закривати? Як знати, що людина, яка говорить вам такі чудові та щирі, на перший погляд слова, не виявиться пустим повітряним замком, що при першому вітрі розсиплеться на мільйони крихких піщинок. Як ви думаєте, скільки болю людина ладна витримати, для того, щоб не розчаровуватись у людях і знову змогти повірити у справжнє?
А ще ви знаєте, як багато у цьому відіграють наші сни, адже вони це частинка нашої підсвідомості і вона зможе показати чи насправді ви змогли відпусти від себе людину і чи вона змогла вас відпустити? Як знайти рівновагу у цьому світі наших неконтрольованих емоцій та дійсності, що нас оточує. Не намагайтесь у чужих очах знайти те, що колись відпустили, або ж намагались відпустити, не обманюйте довірливі очі, що вірять вам, не ламайте чужих душ, адже вони такі крихкі. А ще, якщо ваша душа не може відпустити когось, варто задуматись над тим, чи ви дійсно хочете відпускати цю людину із свого життя, можливо ще не все втрачено і у вашому майбутньому ще є світлі моменти.. та це вже залежить тільки від нас самих.

В наших руках зробити так, щоб зустріч із нами на шляху кожного приносила добро, та не залишала слідів заздрості, злості чи ненависті.. адже все, що ми творимо сьогодні вертається до нас завтра.

понеділок, 24 серпня 2015 р.

З Днем Народження, моя маленька

Ну що ж, от і подорослішала ти ще на один рік. Набралась досвіду, прагнень змін та із новою силою розпочала наступний рік. Яким він буде дорога моя Україно, це залежить тільки від нас самих, від твоїх дітей - українців. Я завжди з гордістю кажу, що я Українка і після цих слів завжди на серці стає тепліше. В силу обставин, які склалися більшість свого часу я провожу за кордоном, та це не означає, що я перестаю тебе любити, моя Україно. Кожного дня я молюсь про те, щоб в нашій країні настав мир, щоб війна залишилась на сторінках історії і наші нащадки не зустрілись з нею віч-на-віч.  Україно, ти ще так молода і вже так зморена своєю долею. Я бажаю тобі, щоб у майбутньому ти встала із колін, ти випростувала свої крила і в гроні своїх друзів стала сильною опорою та справжнім лідером. Я хочу, щоб твоє небо завжди було осяяне зорями, а твоя земля була родючою. Хочу, щоб твої діти жили у злагоді, мирі та достатку, бо тільки тоді ти будеш щаслива. Бажаю тобі бути більш цілеспрямованою, не повертатися до зрадників, а йти вперед із новими бажаннями. Нехай твої мрії здійсняться, нехай твоя душа заспіває щирою українською піснею, нехай твій звук трембіт лунає від гір і до морів, від сходу і до заходу, нехай увесь світ почує, що моя маленька Україна живе і розквітає.


Слава Україні. Героям Слава.

пʼятницю, 21 серпня 2015 р.

Осінь - це можливість перевірити свої почуття чи зрозуміти готові ми разом пережити зиму?

Ви відчуваєте цей холод у повітрі. Такий пустий, такий чужий і вже по справжньому осінній. Мабуть це вже останні дні теплого літа. Це останні дні цих прекрасних та романтичних літніх ночей. Попереду золота осінь та вічно-холодна зима. Скільки тепла, ніжних поцілунків та сонця принесло нам літо. Скільки гарячих вечорів, зорепадів та неймовірних прогулянок десь над узбережжям океанів та морів. Нові зустрічі, нові знайомства, нові любовні історії та їх happy endy. Cтільки справжніх емоцій подарувало нам це літо.

Тепер ми як у казці перевернемо одну сторінку і увійдемо на поріг золотоволосої красуні. Прогулюючись містом уже кілька разів я помітила, як багато жовтого листя на деревах і на тротуарах, парки уже зовсім скоро наповняться багряними кольорами. Так за кілька днів усе перевернулось і від гарячої спеки ми перейшли до осені.  Пори року де все змінюється, відновлюється і продовжує життя по новому. Осінь – це як можливість  перевірити свої почуття і зрозуміти чи готові ми разом пережити зиму. Це труднощі спільного життя, спільних проблем та спільного прагнення бути щасливим. 
Мабуть, якщо б літо закінчувалось зимою ми не мали б можливості змінити усе в собі, спробувати зрозуміти себе і виконати правильний вибір, будь це покупка нової сумки або ж вибір залишитись із однією людиною чи назавжди звернути з цієї стежки і спробувати знайти щось нове, по справжньому своє. Не даремно осені притаманні такі знаки зодіаку, як терези. Адже тільки вони зможуть усе зважено та рівномірно розподілити по правильних полицях та показати, що ж насправді для нас важить більше? Ця вічна проблема, залишитись чи піти, повірити чи не слухати, кохати чи ні. Так багато питань і так мало відповідей. Мабуть осінній час усе розставить по своїх місцях і тоді ми вже точно зрозуміємо хто ж насправді криється за цими масками почуттів та і чи є вони насправді?

середу, 12 серпня 2015 р.

У 21 століті ще існують ті, що вірять у справжні почутття?

Мабуть в житті у кожного є такі моменти, коли ти розумієш, що зробив правильний вибір. І я не маю на увазі нерухомість, дорогі автомобілі чи прикраси із сотні діамантів. Я говорю про справжні почуття, які спочатку заховуються десь далеко у  середині і з кожним днем проростають, даючи про себе знати. Інколи мені здається, що це як хвороба. У тебе з’являються симптоми: тривога, безсоння, замріяність, втрата почуття часу і відстані. Потім ломка, бажання бути з людиною, перебувати 24 години на добу разом і прокидатися зранку дивлячись у ці прекрасні очі. Кульмінацією стає залежність, ми стаємо залежними не від коханої людини, а від почуттів, якими вона прив’язує нас до себе. Так народжується щось справжнє, щось вічне, прекрасне та рідне. Це все дає можливість почути тепло, відданість, підтримку та щирість, якої так не вистачає у нашому цинічному світі. Тут всі турбуються про свої  прибутки та свій імідж, і тут нікого не здивуєш війною, вбивствами, насиллям чи терактами. Ми стали новою ерою – ерою егоїзму, егоцентризму, боротьби, вічної заздрості та прагненням перемог. Ми забули про те, що записано у мільярдах книг, у тисячах рядків поем та віршів, ми десь посеред сірих буднів нашої метушні загубили цю іскорку, що зветься коханням. Тепер нікого не здивуєш шлюбом за розрахунком, через випадкову вагітність чи з причини «бо так треба». А де ж ваші почуття, де полум’я, де світло, що ллється через край, коли ви дивитесь один на одного. Де справжня радість від однієї посмішки, одного дотику і одного погляду. Куди втекла романтика, куди котимось ми, до чого ще дійде світ в гонитві за владу і гроші?  На ці питання важко дати відповідь, адже ми не знаємо, якими будуть наші діти і що їхнє покоління змінить у відносинах. Та тільки в наших силах передати їм усю любов, тепло, радість від першої симпатії та прагнення знайти свою другу половинку, яка десь ходить по світу в надії зустрічі.

пʼятницю, 7 серпня 2015 р.

Зміни - це на краще?

Наскільки варто змінювати себе під час відносин, щоб твоїй другій половинці було добре?

Чи те, що ми змінюємо свій стиль життя, проводимо час не з тими, до кого звикли, їмо не те, що зазвичай, говоримо, не те, що хочеться – чи такі речі не змінюють наших особистостей? Як пізнати де закінчується грань того, щоб «йому було добре», «але ж він цього не їсть» і починається втрата себе. Чи в таких ситуаціях не виникає страх, що одного дня ти прокинешся і у дзеркалі побачиш геть іншу людину, яка стала тобі чужою.
Звісно відносини – це компроміси, позбавлення себе від згубних звичок, (таких, як багато солодкого - бо деякі вважають це чимось поганим ) чи просто зміна свого ставлення до певних подій і об’єктів. В який момент ці компроміси переходять у фазу, коли одна людина нав’язує іншій стиль життя, свої правила гри? Як знати, що твої поступки – це не даремно страчений час, а можливість змін на краще? Як відчути, що симбіоз ваших життів є рівноцільним і жоден з вас не втрачає себе. Як зрозуміти, чи твоє відношення є правильним і чи достатньо ти зробив для того, щоб стати повністю щасливим? Як знайти відповідь на питання, що являє собою золоту середину посвячення себе для іншої людини і прагнення того, щоб тебе зрозуміли? Якою є ціна відносин і чи справді вони варті змін у вашому житті.

Донедавна я вважала, що усі зміни – це на  краще, та чи хочемо ми їх впускати до себе і приймати такими, якими вони постають перед нами і чи варто це робити?
Ти змінюєш роботу, місце проживання, їдеш на край світу в надії, що там нарешті зможеш досягну справжнього щастя. Та не завжди ці вчинки цінують, не завжди наші мрії, бажання та прагнення стають тим, чим нам так хотілось. 
Звісно тільки нам обирати те наскільки ми дорожимо людиною, її любовю і власною гординею. Що для нас на терезах життя важить більше, власні амбіції і стабільність чи кохання і вічні роздуми про те, чи правильним був цей вибір. 

неділю, 12 липня 2015 р.

Про жіночу слабість, відданість та мрії

Ще з самого дитинства ми мріємо про велосипед, про нові іграшки, про те, як чудово буде в школі, як все зміниться в університеті і якою буде майбутня робота. Поряд із цими планами кружляє думка спочатку симпатії, потім захоплення, а в результаті кохання і заміжжя(у когось це може бути у зворотному порядку)
Я завжди пишу про цю другу частинку нашого життя – про кохання.  Більшість дівчат, жінок, з якими я спілкуюся, які є моїми подругами турбує факт або ж явище «заміжжя». Одні, як прокажені тікають від цього, бояться, а інші тільки дні рахують до того моменту, коли він скаже цих три найзаповітніших слова. Ще є категорія тих, які хотіли б вийти заміж, та вони свідомі того, що до шлюбу ще не готові. У кожної з них свої проблеми, свої перешкоди, амбіції та геть різні шляхи, та всіх їх об’єднує одна річ, вони просто хочуть бути щасливими.
Сьогодні я включила телевізор і випадково наткнулась на гумористів, що розповідали про чоловіків і про те, що одруження це для них каторга і мука. Я все розумію, жарти, жартами. Та хіба не кожен з вас обирає собі ту з якою одружується, ту з якою хоче провести решту життя і від якої хоче у майбутньому мати дітей. Це так дивно , адже ви жалієтесь на те, що самі обрали.
Та повернімось до моїх прекрасних жіночок. Я бачу, як в очах кожної з них горять вогники,які обов’язково запалять у серці того єдиного іскорку кохання. Я знаю, що кожна з вас віддана, сильна, справжня і  я впевнена в тому, що кожна з вас заслуговує цей шматочок щастя. 
Жінки – це найпрекрасніше, що є у нашому світі, адже тільки для нас ви творите ці всі чудеса, пишете поеми і вірші, розпочинаєте війни за серця своєї дами, для нас ви зриваєте зірки з небес і для нас ви готові покласти до ніг мільйони троянд, аби лиш побачити цю омріяну посмішку на устах коханої.(для тих, що скажуть - такого немає, ви просто не належите до тих чоловіків, які здатні  це зробити)
З однієї сторони - віра в омріяне кохання, оптимізм і посмішки, що кожного дня освітлюють наші похмурі реалії. З іншої - сила, витримка, боротьба, прагнення висот, амбіції та щире бажання просто кохати.  Це все об’єднує жінок по всьому світі, бажання бути сильними і водночас слабкими біля мужнього  чоловічого плеча. Адже просто обійми, посмішка, щирі слова, та очі, які кожного ранку прокидаються поряд – це те, чого вистачає кожній жінці для щастя. І нехай говорять про багатства і про прагнення нереальних вершин, та це все ніколи не замінить тих емоцій, тих почуттів, які вам зможе дати справжнє кохання.

Я впевнена, що кожна з вас стане справжньою, сильною леді і біля кожної з вас буде той, що, потурбується і підтримає в момент, коли захочеться бути трішечки слабкою. Я знаю, що ваша незламна воля допоможе вам знайти того єдиного і того справжнього з яким захочеться провести усе життя, в цей момент ви зрозумієте – ви найщасливіші на землі.

P.S. для моїх прекрасних Богинь, я знаю ви цього варті

вівторок, 7 квітня 2015 р.

Kiedy Instagram staje się częścią twojego życia!?


Kiedy Instagram staje się częścią twojego życia!? To wtedy się zapomina o tym, że jesteś od niego uzależniony. Większość osób, korzystających z tego serwisu społecznościowego nie zdaje sobie sprawy z tego, jak potrzebny dla nich jest ten portal. Chcąc podzielić się ze światem swoim życiem, swoimi uczuciami, emocjami, wydarzeniami, człowiek tworzę malutkie historię. Instagram w niektórym stopniu można nazwać sprawozdaniem, które każdy wysyła z pewną periodycznością. Ktoś to robi każdego dnia, a ktoś raz na miesiąc, ważnym jest to, że te posty opisują wszystko co się dzieje z człowiekiem. Zaczynając od porannej kawy i do miłosnych pocałunków gdzieś w Budapeszcie.
Otwierając strony użytkownika można znaleźć wszystko o czym chciał byś się dowiedzieć, nie znając człowieka. Kariera: posty z mojej pierwszej pracy, moje biurko, moja droga do pracy, moi współpracownicy, nudy w prace. Już wiemy, gdzie człowiek pracuję, z kim i czym się zajmuje. Zycie prywatne też nie jest już wielką tajemnicą: nasza pierwsza randka, pierwszy pocałunek, nasza kolacja, idziemy na film, poznałam jego rodziców, zamieszkaliśmy razem, oświadczył się, nasze wesele itd. Opis tak po krotce „jak doszło do tego, ze już mam męża”.

Również miłośnicy podróży. Zdjęcia ze wszelkich zakątków świata, o najdziwniejszych i najpiękniejszych miejscach. Przeglądając takie profile od razu chcę się kupić bilet i pojechać nad morze, w góry, zwiedzić inną cywilizację, pokonać Everest, przepłynąć Amazonkę i trafić do Meczetu w Mekce. Także poznać nowych ludzi, znaleźć fajną przyjaciółkę z kontynentu afrykańskiego i spróbować pochodzić w parandże. Warto chociaż jakiś czas spędzić nie siedząc przed biurkiem i nie patrząc do monitora, a tylko zwiedzają ten tak różnorodny i ciekawy świat.

Do moich ulubionych należą użytkownicy, którzy wystawiają zdjęcia różnych dań. Smażone tarantulę, zupa z ptasich gniazd, sanakii, haggis. Tą listę mogła bym przedłużyć jeszcze, ale niestety już nie przypomnę wszystkich nazw tych dziwnych potraw. Czasami się dziwię, że ludzi jedząc takie coś jak np. „smażony tarantul” i nie boją się ryzykować własnym zdrowiem. Jest jeszcze inna strona tego wątku ´´zdjęcia różnych dań’, czyli nie ważne co jem, ważne, żeby to się znalazło w Instagramie. Wczorajszy tort, półka z owocami lub warzywami w sklepie, Fast food, „zapiekanka, która się nie udała”, „jajecznica, którą nie spaliłam itd. Takich użytkowników można nazwać „mistrzostwa kuchni”, czyli wszystko co potrafię ugotować z pewnością się znajdzie na moim profilu.

No i ostatni typ profilu na Instagramie, chociaż nie mniej ważny niż inne to są „zdjęcia mnie kochanej”, „ po prostu Ja”, a ktoś to nazywa „sweet photo”, ale w każdym razie wiadomo o co chodzi. Za dzień na profilu może znaleźć się 10 nowych zdjęć jak ja wstaje, jak ja jestem ubrana, jak ja wyglądam w lustrze, jak jem obiad, jak wychodzę na spacer, jak przymierzam nowa sukienkę, jak fajnie wyglądam na tych obcasach, moja buzia w 50 różnych aspektach i ja na tle nie zbyt ładnej przyjaciółki wyglądam perfekcyjnie. Pewnie tą listę dało by się wydłużyć na kilka stron, ale to nie zmieniło by przekazu. 

Jeszcze jedną odrębną kwestią jest siłownia. Nie mogę to nazwać odrębnym typem użytkowników, ale to jest mniej istotne. „Byłam na siłownie, bo wzięła mnie koleżanka ze sobą. Nie ważne, że nic tam nie robiłam, a tylko pogadałam z chłopakami, ważne jest to, że dodałam zdjęcia na którym niby ćwiczę. Opis zdjęcia: #fitness,  #zdrowy tryb życia, #treningi każdego dnia.” Z tego wynika, że wszyscy jesteśmy sportowcami, wszyscy ćwiczymy i trenujemy, skoro po jednym razie pójścia na siłownię ludzi twierdza, że zajmują się sportem.

Instagram to coś w rodzaju narkotyku. Jeżeli raz spróbujesz to już nie będziesz w stanie tego porzucić. Nasze uzależnienia spowodowane tym, że chcemy być akceptowani społecznie, chcemy, żeby nas lubili, żeby nam zazdrościli, żeby widzieli, że byliśmy tam i jedliśmy to. Żeby każdy wiedział, jak jesteśmy zakochani ze swoją drugą połówką, albo jak strasznie kochamy samego siebie.
Zaczynając to pisać nie zdawałam sobie spraw z tego, że aż tak potrzebujemy być zauważalni. Skuteczny sposób promowania samego siebie, sposób przedstawienia własnego życia dla widzów. Na to i na wiele innych rzeczy potrafi zaradzić  Instagram.

неділю, 1 лютого 2015 р.

The negotiations in Minsk,what's next ?

Зірвані переговори у Мінську?

З таким словами виступив Леонід Кучма після чергових переговорів з представниками «ЛНР» та «ДНР». У своєму інтерв’ю він зазначив, що бойовики вимагають від президента України видання указу про одностороннє припинення вогню, а також погрожують при не виконанні цієї умови відновлення повномасштабних бойових дій по всій лінії фронту.
Після такого результату мирних переговорів ніхто спокійно не міг слухати  абсурду слів Кучми. Кожного дня наші солдати вмирають, вони гинуть, тільки за що? Відповіді на це питання дати не можуть жодні представники сучасної влади України. Складається враження, що з кожним разом переговори приводять українську сторону до ще більшої розрухи та невпевненості в завтрашньому дні.
Росія, яка не визнає себе стороною конфлікту повинна якось вплинути на цю ситуацію, адже як згадав Кучма ми чекаємо на реакцію Росії. Вам не здається, що політика наших депутатів та поведінка країни-агресора суперечить сама собі. То Росія заявляє, що непричетна до того, що твориться на сході то України, то вже усі чекають її реакції. Кучма своїми поступками та своєю ліберальністю піж час цих переговорів доведе країну до того, що її розділять на шматки. Всі розуміють, що ці переговори є просто безрезультатними. Ми витрачаємо свій дорогоцінний час на те, щоб спілкуватися з терористами, з маріонетками Путіна, з тими, що розвалюють нашу державу. Сьогодні вони вимагають указу про те, щоб українська сторона припинила вогонь, а завтра вони будуть вимагати пів України і статус незалежної Донбаської держави?
Скільки ще повинно пролитися крові та сліз безневинних людей, скільки ще мешканці Луганської та Донецької області повинні житі в цьому хаосі, в страху за своє життя. Кожного вечора, лягаючи спати, вони не впевнені в тому, що завтра прокинуться живими. Це так виглядає демократія 21 століття, це такою є реакція заходу?
Росія один із найбільших агресорів сучасності, вона вводить свої війська на територію суверенної та незалежної держави, вона створює руїну, заполонюючи міста своєю армією. І після таких дій жодної реакції країн ЄС чи НАТО. Не відреагувавши зараз ви наткнетеся на цього агресора уже на території своєї країни, адже за прогнозами політологів, брак будь яких рішучих заходів допровадить до її поглиблення та поширення на інші країни.
Наша нова влада, вибрана у демократичних виборах, наші дорогі чиновники, ми уже пройшли один майдан, народ уже раз піднявся на революцію гідності і якщо потрібно  ми зробимо це знову, аби нарешті принести мир та спокій нашій країні. Ми не дозволимо помирати цвіту нашої нації і зробимо все можливо аби витягнути країну з тієї прірви у яку ви її ведете.
Жодної Новоросії, тільки вільна та незалежна Україна.

Слава Україні. Героям Слава.


суботу, 17 січня 2015 р.

Трішечки весни та змін у житті

Січень, як ніколи раніше дарує нам часточку весняного настрою, весняних поривів та фантазій. Його тепло нас переносить уже в травень, та його стрімкі потоки вітру ще нагадують зимові, холодні ночі. Погода останніх днів чимось схожа на почуття закоханих людей. Здається, що все так сонячно, прекрасно, тепло, все заквітчано трояндами і запахами весни.  При такій погоді усім хочеться кохати і бути коханими. Саме зараз хочеться чогось неймовірного і яскравого. В такі моменти легко повірити у весняну казку, у весняне кохання чи у весняні почуття. У середині січня нас заполонило сонячне проміння, воно дало енергію, силу та бажання для того, щоб створити щось зовсім нове, ще досі незвідане. Весна полонить і манить своєю теплотою, вони приходить так несподівано, але так бажано у серця кожного. Вона дарує феєрверки емоцій та нестримні  пригоди, жагу до життя та прагнення висот. Поринаючи з нею ти відкриваєш для себе відродження власних амбіцій, власної рівноваги та впевненості у своїх силах. Весна прагне показати, що час уже прокидатися, час отримувати те бажане на що, кожен з нас заслуговує. Час для боротьби, час для зародження нових мрій та їх втілення. Весна – це як гірський струмок з цілющою водою, і варто тільки повірити, що краплина власного бажання може перевернути увесь ваш світ, може змінити його настільки, наскільки вам цього захочеться.

Вирушайте на пошуки прекрасного, подорожуйте, обіймайтесь частіше, цілуйтесь, кохайте, змінюйте цей світ на краще. Відкривайте нове, даруйте посмішки, розпустіть власні крила долі та летіть у вирій безмежного світу можливостей.