З Днем Народження, моя маленька

Ну що ж, от і подорослішала ти ще на один рік. Набралась досвіду, прагнень змін та із новою силою розпочала наступний рік. Яким він буде дорога моя Україно, це залежить тільки від нас самих, від твоїх дітей - українців. Я завжди з гордістю кажу, що я Українка і після цих слів завжди на серці стає тепліше. В силу обставин, які склалися більшість свого часу я провожу за кордоном, та це не означає, що я перестаю тебе любити, моя Україно. Кожного дня я молюсь про те, щоб в нашій країні настав мир, щоб війна залишилась на сторінках історії і наші нащадки не зустрілись з нею віч-на-віч.  Україно, ти ще так молода і вже так зморена своєю долею. Я бажаю тобі, щоб у майбутньому ти встала із колін, ти випростувала свої крила і в гроні своїх друзів стала сильною опорою та справжнім лідером. Я хочу, щоб твоє небо завжди було осяяне зорями, а твоя земля була родючою. Хочу, щоб твої діти жили у злагоді, мирі та достатку, бо тільки тоді ти будеш щаслива. Бажаю тобі бути більш цілеспрямованою, не повертатися до зрадників, а йти вперед із новими бажаннями. Нехай твої мрії здійсняться, нехай твоя душа заспіває щирою українською піснею, нехай твій звук трембіт лунає від гір і до морів, від сходу і до заходу, нехай увесь світ почує, що моя маленька Україна живе і розквітає.

Слава Україні. Героям Слава.

Осінь - це можливість перевірити свої почуття чи зрозуміти готові ми разом пережити зиму?

Ви відчуваєте цей холод у повітрі. Такий пустий, такий чужий і вже по справжньому осінній. Мабуть це вже останні дні теплого літа. Це останні дні цих прекрасних та романтичних літніх ночей. Попереду золота осінь та вічно-холодна зима. Скільки тепла, ніжних поцілунків та сонця принесло нам літо. Скільки гарячих вечорів, зорепадів та неймовірних прогулянок десь над узбережжям океанів та морів. Нові зустрічі, нові знайомства, нові любовні історії та їх happy endy. Cтільки справжніх емоцій подарувало нам це літо.

Тепер ми як у казці перевернемо одну сторінку і увійдемо на поріг золотоволосої красуні. Прогулюючись містом уже кілька разів я помітила, як багато жовтого листя на деревах і на тротуарах, парки уже зовсім скоро наповняться багряними кольорами. Так за кілька днів усе перевернулось і від гарячої спеки ми перейшли до осені.  Пори року де все змінюється, відновлюється і продовжує життя по новому. Осінь – це як можливість  перевірити свої почуття і зрозуміти чи готові ми разом пережити зиму. Це труднощі спільного життя, спільних проблем та спільного прагнення бути щасливим. 

Мабуть, якщо б літо закінчувалось зимою ми не мали б можливості змінити усе в собі, спробувати зрозуміти себе і виконати правильний вибір, будь це покупка нової сумки або ж вибір залишитись із однією людиною чи назавжди звернути з цієї стежки і спробувати знайти щось нове, по справжньому своє. Не даремно осені притаманні такі знаки зодіаку, як терези. Адже тільки вони зможуть усе зважено та рівномірно розподілити по правильних полицях та показати, що ж насправді для нас важить більше? Ця вічна проблема, залишитись чи піти, повірити чи не слухати, кохати чи ні. Так багато питань і так мало відповідей. Мабуть осінній час усе розставить по своїх місцях і тоді ми вже точно зрозуміємо хто ж насправді криється за цими масками почуттів та і чи є вони насправді?

У 21 століті ще існують ті, що вірять у справжні почутття?

Мабуть в житті у кожного є такі моменти, коли ти розумієш, що зробив правильний вибір. І я не маю на увазі нерухомість, дорогі автомобілі чи прикраси із сотні діамантів. Я говорю про справжні почуття, які спочатку заховуються десь далеко у  середині і з кожним днем проростають, даючи про себе знати. Інколи мені здається, що це як хвороба. У тебе з’являються симптоми: тривога, безсоння, замріяність, втрата почуття часу і відстані. Потім ломка, бажання бути з людиною, перебувати 24 години на добу разом і прокидатися зранку дивлячись у ці прекрасні очі. Кульмінацією стає залежність, ми стаємо залежними не від коханої людини, а від почуттів, якими вона прив’язує нас до себе. Так народжується щось справжнє, щось вічне, прекрасне та рідне. Це все дає можливість почути тепло, відданість, підтримку та щирість, якої так не вистачає у нашому цинічному світі. Тут всі турбуються про свої  прибутки та свій імідж, і тут нікого не здивуєш війною, вбивствами, насиллям чи терактами. Ми стали новою ерою – ерою егоїзму, егоцентризму, боротьби, вічної заздрості та прагненням перемог. Ми забули про те, що записано у мільярдах книг, у тисячах рядків поем та віршів, ми десь посеред сірих буднів нашої метушні загубили цю іскорку, що зветься коханням. Тепер нікого не здивуєш шлюбом за розрахунком, через випадкову вагітність чи з причини «бо так треба». А де ж ваші почуття, де полум’я, де світло, що ллється через край, коли ви дивитесь один на одного. Де справжня радість від однієї посмішки, одного дотику і одного погляду. Куди втекла романтика, куди котимось ми, до чого ще дійде світ в гонитві за владу і гроші?  На ці питання важко дати відповідь, адже ми не знаємо, якими будуть наші діти і що їхнє покоління змінить у відносинах. Та тільки в наших силах передати їм усю любов, тепло, радість від першої симпатії та прагнення знайти свою другу половинку, яка десь ходить по світу в надії зустрічі.

Зміни - це на краще?

Наскільки варто змінювати себе під час відносин, щоб твоїй другій половинці було добре?

Чи те, що ми змінюємо свій стиль життя, проводимо час не з тими, до кого звикли, їмо не те, що зазвичай, говоримо, не те, що хочеться – чи такі речі не змінюють наших особистостей? Як пізнати де закінчується грань того, щоб «йому було добре», «але ж він цього не їсть» і починається втрата себе. Чи в таких ситуаціях не виникає страх, що одного дня ти прокинешся і у дзеркалі побачиш геть іншу людину, яка стала тобі чужою.

Звісно відносини – це компроміси, позбавлення себе від згубних звичок, (таких, як багато солодкого - бо деякі вважають це чимось поганим ) чи просто зміна свого ставлення до певних подій і об’єктів. В який момент ці компроміси переходять у фазу, коли одна людина нав’язує іншій стиль життя, свої правила гри? Як знати, що твої поступки – це не даремно страчений час, а можливість змін на краще? Як відчути, що симбіоз ваших життів є рівноцільним і жоден з вас не втрачає себе. Як зрозуміти, чи твоє відношення є правильним і чи достатньо ти зробив для того, щоб стати повністю щасливим? Як знайти відповідь на питання, що являє собою золоту середину посвячення себе для іншої людини і прагнення того, щоб тебе зрозуміли? Якою є ціна відносин і чи справді вони варті змін у вашому житті.

Донедавна я вважала, що усі зміни – це на  краще, та чи хочемо ми їх впускати до себе і приймати такими, якими вони постають перед нами і чи варто це робити?

Ти змінюєш роботу, місце проживання, їдеш на край світу в надії, що там нарешті зможеш досягну справжнього щастя. Та не завжди ці вчинки цінують, не завжди наші мрії, бажання та прагнення стають тим, чим нам так хотілось. 

Звісно тільки нам обирати те наскільки ми дорожимо людиною, її любовю і власною гординею. Що для нас на терезах життя важить більше, власні амбіції і стабільність чи кохання і вічні роздуми про те, чи правильним був цей вибір.