Українська історія у кількох словах

Все більш актуальною темою та зростаючим інтересом характеризується прагнення до пізнання власної культури, традиції та самого зародження своєї нації. Наш народ з давніх – давен прокладав свій шлях до суверенності та незалежності.  Ще у І тисячолітті до н.е. на сучасних українських теренах з’явилося слов’янство, дещо пізніше вони згадувались у різних письмових джерелах, як «анти», «склавіни», а згодом «поляни» та «сіверяни». Під час давньоруської держави з’явилась назва «руси», а уже у середньовіччі усім світом пролетіла назва славнозвісного козацтва. Наступні події, що відбувалися стали процесом націотворення – формування власне української нації. Процеси та події кількох століть великою мірою вплинули на етногенез сучасних українців.

Та саме етнічна свідомість зародилася вже тоді, коли населення стало відомим у всьому світі, як простодушний козацький народ, що мав свою правду, свою традицію, свою силу і свою віру. Ще за часів Хмельницького розпочався  процес зародження української національної ідентичності, що дотепер проходить свій тернистий шлях.

Проглядаючи сторінки історії, зокрема ХІХ століття, ми бачимо відродження уже сформованої концепції українського народу, як самостійної нації, з власною мовою, культурою, з прагненням власної території та самоуправління.  Саме цвітом інтелігенції, видатних діячів, письменників, науковців, істориків підіймається рівень національної свідомості та розуміння того, яку ціну доведеться заплатити за свою незалежність та суверенність. Історія показує, що великокнязівська велич наших князів, гетьманів на протязі років змінилася окупацією татарською, литовською, польською та найгіршим періодом розколу держави поміж її сусідами. Та усі ці події  лише ставали каталізатором до створення власної держави, та змушували народ все більше діяти та намагатися зробити усе можливе для реалізації поставленої цілі. Один із націоналістів-радикалів М.Міхновський автор праці «Самостійна Україна» заявляє у своїй роботі про законне право українського народу на боротьбу за визволення та прагнення незалежного існування.

ХХ століття характеризувалося не просто прагненням, а усвідомленням потреби у власній державі, яка б захищала український народ. Саме у цей непростий час батьком української нації виступав Михайло Грушевський. Він був не просто видатним істориком, філософом та літературним критиком, а людиною, що більшість свого життя присвятила державотворенні, хоч і його ідеї та плани промовляли лише про федералізацію українських земель  у складі Російської імперії, все ж його старання та праця стали вагомим кроком на дорозі до нашої незалежності.

Далі роки у складі Радянського Союзу і знову прагнення до свободи, до незалежності, до справжньої волі у демократичній державі. В надрах Радянського Союзу попри усі негаразди, та перешкоди сформувалась могутня та сильна українська політична еліта. І тому третя спроба збудувати власну державність молодої європейської країни виявилася вдалою. І у 1991 році Україна отримала те, заради чого боролась століттями, країна отримала незалежність. На карті світу з’явилась ще одна держава, українська нація з гордість вступила до світового співтовариства і засяяла жовто-блакитними барвами на світовій сцені.

24 серпня акт про незалежність України переможно увіковічнив довгі роки визвольної війни за вільне життя на власній землі і у власній країні. Незалежність принесла з собою не тільки радість довгоочікуваної свободи але і проблеми шахрайства, хабарництва, розкрадання державного майна та напружених стосунків із сусідніми державами. За роки президентства Л.Кучми люди втратили віру у справедливість та чесність його намірів і тому вибори 2004 роки повинні були принести вагомі зміни у політичне життя нашої держави.

2004 рік став оранжевим світлом, що було надією на краще. Помаранчева революція мала зміцнити державу, покласти край корупції та відкрити двері до щасливого майбутнього. Та на жаль мрії залишились мріями, а жорстока реальність запанувала у всій країні. Зневірені, обмануті, та у відчаї вони голосують за нову диктатуру, яка на декілька років знищить вщент усі мрії про Європейське майбутнє та ще більше узалежнить Україну від Росії.

Силою та правдою український народ знову підіймається, знову встає з колін та виходить на майдан аби показати свою міць. Ми вийшли на революцію гідності, ми зуміли скинути тоталітарний режим та знищити пануючу бюрократію. Здавалося б перемога майдану відкриє світле і мирне майбутнє. Та на жаль наш сусід-агресор вирішив по іншому. Спочатку окупація Криму із псевдо референдумом. Потім війна, що ще досі продовжується. Війна на сході це місце смертей тисячі невинних людей, які борються за суверенність нашої країни та за її територіальну цілісність. Сьогодні кожна родина чекає сина, батька чи чоловіка з фронту і намагається вірити, що уся пролита кров не є даремною, адже правда на нашій стороні. Одного дня прокинувшись ми всі з полегшенням вдихнемо ковток мирного повітря і засяє сонце із мирним небом над головою в цей день закінчиться війна і настане період піднесення, розцвітання та нової сторінки у історії нашої держави. А поки що нам залишається тільки молитися за наших героїв та чекати їх повернення додому.

Слава Україні. Героям Слава.

Воїнам АТО

Давайте помолимось за тих, що кожної секунди вірять, надіються і захищають наше мирне майбутнє.  За тих, що ризикуючи своїм життям прагнуть свободи та незалежності нашої країни. Щодня, знову і знову проливається кров наших захисників, наших героїв, наших люблячих сердець. Для кожного з нас ви стали не просто героями, ви стали підтримкою нації, ви стали незламною стіною, яка щодня стає все сильнішою та міцнішою. Ви наша гордість, наша віра і надія, ви ті, що творять сучасну історію, ті, що бережуть землю, виборену потом і кров’ю на протязі сотні років. В пам'ять про загиблих братів, з незламністю князів Київських, з хоробрістю Хмельницького, з мудрістю Шевченка ви вірою та правдою подолаєте ворога. Ви зможете продовжити нашу незалежність і кожен з вас з’явиться на шпальтах нової історії, поряд з іншими героями нашої країни. Ваші діти будуть гордитися вашою мужністю, стійкістю та незламною вірою до перемоги. Із покоління в покоління будуть передавати історії наших мужніх воїнів, завдяки, яким наша країна зберегла усі свої надбання та змогла вистояти перед ворогом.

Я вірю, що перемога наших солдат не за горами, я вірю, що одного ранку ми всі прокинемось під мирним небом, у вільній, незалежній, суверенній Україні. В цей день усі ви живими та здоровими повернетеся до своїх батьків, дітей, коханих дівчат і нарешті зможете міцно їх обійняти. В цей день, як ніколи яскраво світитиме сонце і майорітиме синьо-жовтий стяг, символ свободи неба та безкраїх просторів нашої неньки України.

Слава Україні. Героям Слава.

Malkom

Ці вечірні вогні міста стали символом їх творчості, символом їх надій та сподівань. Вони наче відчували це все  з дитинства: це шум моторів, стук каблуків на фоні шелесту вітру, запаху квітів та невимовній реальності життя. Місто полонило їх з першої секунди знайомства: ці нескінченні вулички, цей бриз моря. це місто ніби було відірване від світу, воно жило своїм життям. Тут перехожі були привітними, знайомі усміхненими ,а ми просто щасливими. Зовсім різні, не схожі один на одного змогли знайти щось спільне адже нас єднало місто. Цей п’янкий запах виноградного вина, залишав лише теплі спогади і вічність та цінність нашого життя, він наче відкривав світ знову і знову приносячи чергові сюрпризи долі, а будинки цей рельєф був  з давніх-давен окрасою міста, а ці скульптури, вони наче намагалися розповісти історію міста, яке з невеличких будиночків перетворилось на осередок культури та мистецтва, яке стало сучасним притулком для творчих людей, яке крило в собі античність десятків поколінь та мільйонів, які були свідками історії його створення ....

А море, воно ж заворожувало кожного, воно ж по особливому проникало у серця, залишаючи там подих свіжості, жагу до пристрасті та місце, де зароджувалось кохання, адже це море чуло найвідвертіші зізнання, відчувало найпалкіші поцілунки та пахло найбільшим смутком. Чайки в черговий раз пролітали над морем, небо надвисало над їх головами, воно дарувало їм можливість бачити цю красу з висоти пташиного польоту, вони не залишали слідів завжди мовчали та тільки летіли вирієм, що зцілював розбиті серця, що допомагав вижити, що відкривав те, чого люди боялись те, що втрачали за сірою завісою буденності.

 Мабуть назва міста повинна була відображати усю його простоту, красу, всемогутність, відкривати справжнє життя та почуття, які повинні були б заполонити серця відвідувачів. Це було місто мрій і надій - Малком.

Хімія кохання

Кожного дня, кожної хвилини та секунди, вона заполонює серця, манить п’янкими ароматами і огортає вітром весни. Ти просто пливеш по цій течії і піддаєшся найбільш чуттєвим історіям, які пише для нас життя. Вічні історії кохання, вічні драми, та вічні листи закоханих, що відкривають нам історію середньовіччя. Вольтер, Наполеон, Шекспір, усі вони пишуть про досі незрозуміле, загадкове і таке прекрасне почуття. Що ж служить каталізатором усіх наших необдуманих рішень, вчинків та дій на які хочеться піти, не роздумуючи про наслідки? Усі вони мали одну відповідь на це питання – кохання. А як ще можна було б пояснити усе те, що відбувається з людьми? Посмішка не сходить з їх уст, очі світяться так, ніби зірки потонули у їх безодні, їх погляди відкривають нові сторінки почуттів  та незвіданих мрій, а їх серця б’ються в унісон. Ми самі творимо цю історію, ми власні скульптори нашого життя і якщо одного дня нам дуже пощастить то ми зможемо довести цю скульптуру до досконалості. Адже варто нам тільки зустріти те справжнє, щире і таке споріднене, як нам хочеться літати, співати від радості та ділитися з усіма своїм щастям. Та найважливішим є те, щоб  зберегти цю іскорку та дати їй можливість перерости у безмежне полум’я, що охоплює серця. Ми наче даємо життя ще одному почутті, яке зароджується десь дуже глибоко у нашій душі та нашому серці. Ми повинні  використати той шанс , що дає нам доля, ми повинні боротися з усіма проблемами на нашому шляху, а також ми повинні серцем відчувати, що усе це  є взаємним.     

Дуже часто люди не говорять про свої почуття, бояться розголосу, або ж просто бояться не отримати взаємності. Та чи правильним є це рішення. Кожен повинен усвідомлювати, що у нас є всього лиш одне життя і ніхто з нас не знає, що буде завтра і які ще сюрпризи готує нам доля. Тому чи не варто просто спробувати відкрити все те, що тривожить душу і змушує серце битись все частіше? Можливо саме цей крок змінить ваше життя і усю подальшу долю. Можливо саме цей момент стане переломною подією. Звісно ніхто  з нас не застрахований від поразок, помилок чи прикрих осудів, та хіба це правильно жити у постійному страху. Ми повинні пам’ятати, що те, що нас не вбиває робить нас тільки сильнішими. Тому  у будь якому разі не можна здаватися, потрібно з гордо піднятою головою крокувати на зустріч своєму щастю. Життя надто коротке, щоб витрачати його на проблеми та життєві негаразди, а кохання воно обов’язково прийде до кожного з нас потрібно просто дуже сильно бажати та прикладати максимум зусиль для реалізації цих бажань, ну і звісно ж вірити, адже віра це те, що дає нам сили та бажання жити і досягати тих висот та вершин, тих схилів кохання, що дарують щастя кожному.