Українська історія у кількох словах

Все більш актуальною темою та зростаючим інтересом характеризується прагнення до пізнання власної культури, традиції та самого зародження своєї нації. Наш народ з давніх – давен прокладав свій шлях до суверенності та незалежності.  Ще у І тисячолітті до н.е. на сучасних українських теренах з’явилося слов’янство, дещо пізніше вони згадувались у різних письмових джерелах, як «анти», «склавіни», а згодом «поляни» та «сіверяни». Під час давньоруської держави з’явилась назва «руси», а уже у середньовіччі усім світом пролетіла назва славнозвісного козацтва. Наступні події, що відбувалися стали процесом націотворення – формування власне української нації. Процеси та події кількох століть великою мірою вплинули на етногенез сучасних українців.

Та саме етнічна свідомість зародилася вже тоді, коли населення стало відомим у всьому світі, як простодушний козацький народ, що мав свою правду, свою традицію, свою силу і свою віру. Ще за часів Хмельницького розпочався  процес зародження української національної ідентичності, що дотепер проходить свій тернистий шлях.

Проглядаючи сторінки історії, зокрема ХІХ століття, ми бачимо відродження уже сформованої концепції українського народу, як самостійної нації, з власною мовою, культурою, з прагненням власної території та самоуправління.  Саме цвітом інтелігенції, видатних діячів, письменників, науковців, істориків підіймається рівень національної свідомості та розуміння того, яку ціну доведеться заплатити за свою незалежність та суверенність. Історія показує, що великокнязівська велич наших князів, гетьманів на протязі років змінилася окупацією татарською, литовською, польською та найгіршим періодом розколу держави поміж її сусідами. Та усі ці події  лише ставали каталізатором до створення власної держави, та змушували народ все більше діяти та намагатися зробити усе можливе для реалізації поставленої цілі. Один із націоналістів-радикалів М.Міхновський автор праці «Самостійна Україна» заявляє у своїй роботі про законне право українського народу на боротьбу за визволення та прагнення незалежного існування.

ХХ століття характеризувалося не просто прагненням, а усвідомленням потреби у власній державі, яка б захищала український народ. Саме у цей непростий час батьком української нації виступав Михайло Грушевський. Він був не просто видатним істориком, філософом та літературним критиком, а людиною, що більшість свого життя присвятила державотворенні, хоч і його ідеї та плани промовляли лише про федералізацію українських земель  у складі Російської імперії, все ж його старання та праця стали вагомим кроком на дорозі до нашої незалежності.

Далі роки у складі Радянського Союзу і знову прагнення до свободи, до незалежності, до справжньої волі у демократичній державі. В надрах Радянського Союзу попри усі негаразди, та перешкоди сформувалась могутня та сильна українська політична еліта. І тому третя спроба збудувати власну державність молодої європейської країни виявилася вдалою. І у 1991 році Україна отримала те, заради чого боролась століттями, країна отримала незалежність. На карті світу з’явилась ще одна держава, українська нація з гордість вступила до світового співтовариства і засяяла жовто-блакитними барвами на світовій сцені.

24 серпня акт про незалежність України переможно увіковічнив довгі роки визвольної війни за вільне життя на власній землі і у власній країні. Незалежність принесла з собою не тільки радість довгоочікуваної свободи але і проблеми шахрайства, хабарництва, розкрадання державного майна та напружених стосунків із сусідніми державами. За роки президентства Л.Кучми люди втратили віру у справедливість та чесність його намірів і тому вибори 2004 роки повинні були принести вагомі зміни у політичне життя нашої держави.

2004 рік став оранжевим світлом, що було надією на краще. Помаранчева революція мала зміцнити державу, покласти край корупції та відкрити двері до щасливого майбутнього. Та на жаль мрії залишились мріями, а жорстока реальність запанувала у всій країні. Зневірені, обмануті, та у відчаї вони голосують за нову диктатуру, яка на декілька років знищить вщент усі мрії про Європейське майбутнє та ще більше узалежнить Україну від Росії.

Силою та правдою український народ знову підіймається, знову встає з колін та виходить на майдан аби показати свою міць. Ми вийшли на революцію гідності, ми зуміли скинути тоталітарний режим та знищити пануючу бюрократію. Здавалося б перемога майдану відкриє світле і мирне майбутнє. Та на жаль наш сусід-агресор вирішив по іншому. Спочатку окупація Криму із псевдо референдумом. Потім війна, що ще досі продовжується. Війна на сході це місце смертей тисячі невинних людей, які борються за суверенність нашої країни та за її територіальну цілісність. Сьогодні кожна родина чекає сина, батька чи чоловіка з фронту і намагається вірити, що уся пролита кров не є даремною, адже правда на нашій стороні. Одного дня прокинувшись ми всі з полегшенням вдихнемо ковток мирного повітря і засяє сонце із мирним небом над головою в цей день закінчиться війна і настане період піднесення, розцвітання та нової сторінки у історії нашої держави. А поки що нам залишається тільки молитися за наших героїв та чекати їх повернення додому.

Слава Україні. Героям Слава.