Життєва палітра кольорів

 

Десь у безмежних просторах бажань народжується квітка душі, виплекана молитвами, мріями та любов’ю. Наче відлуння наших вчинків вона проростає та наповнюється кольорами, віддзеркалюючи нашу сутність.

У когось вона білосніжна чи блакитна, уособлення добра, щирості, дитячого сміху та маминої посмішки.

У когось червона, наповнена жагою боротьби, бажанням бути першим та прагненням підкорити вершини.

Інколи ця квітка насичується яскравим жовтим, що символізує вічність, багатство душі та працелюбність.

А ще вона буває сірою або ж і чорною, коли її наповнюють заздрістю, ненавистю та хибними рішеннями.

Кожен з нас змінюється, щодня наші погляди, наші принципи переходять на інші щеблі, наші пріоритеті змінюють свої напрями і колір нашої душі теж стає все більш насиченішим і яскравішим. Ми самі обираємо те, чим наповнюється наше життя і в яких барвах доля розмальовує наші силуети.

Плекати у собі ніжність, любов та добро, не бути байдужим до свого ближнього і пам’ятати, що світ починається з нас, нашого вибору, наших дій та наших бажань. Зробімо його яскравим, наповненим барвами щастя, що випромінюють любов.

«Красиві постаті у красивих картинках»

Білосніжними посмішками, розкішними словами і відкритими обіймами ми зустрічаємо своє оточення. Даруємо радість, любов, ділимось бажаннями та мріями, розповідаємо про звершення та падіння, вбачаємо у людині навпроти друга, підтримку та опору.

Мабуть у кінематографії саме так і виглядає приязнь та дружба. Світ кіно є протилежністю реальності, в якій набагато важче залишитися просто людиною і знайти тих, кому можна з легкістю довіряти.

Як же бути з лицемірcтвом, що оточує навкруги, як боротися зі штучними приятелями та як розпізнати щирість серед пустих постатей.

Скільки б не намагалась зрозуміти істоту цього явища, всі мої спроби закінчуються фіаском. Чи нам так добре, більш комфортніше вдавати хороших і милих, і уже поза очі ділитися усім, що насправді лежить на душі. Чи то так притаманно нашій нації, або ж причина лежить у маленьких містечках де всі один одного знають і життя проходить по іншому ритму?

Лицемірство як згубна риса сучасної людини. Ми вдаємо коли не хочемо комусь зробити боляче, коли боїмося правди, коли приховуємо власні слабкості та образи, коли заздрість затьмарює думки, коли хочеться підкреслите те найгірше у людині, яка зовсім не причетна до вашого поганого настрою чи життєвих проблем.

Безкінечна боротьба совісті та прагнення бути кращим, або ж не усвідомлення того, що від образи іншого своя ситуація не змінюється...

Для тих, що приховують недри заздрості, власного болю та переживань – усе починається з вас самих.Тільки при гармонії з самим собою та своїм життям з’являться шанс на гармонію з оточуючим світом.

Де знаходиться межа

 

Коли сльоза відкривала нову сторінку історії, в душі панував сум, за вікном вечоріло, а думки блукали по загублених сторінках життя.

Так доля приносить несподівані зміни, відкриває нові двері в реальність. Та як довгим є цей шлях, скільки потрібно працювати аби досягнути бажаного, як зрозуміти, що ти на правильному шляху, як знайти знак, що підкаже де твоя дорога. Стільки різних історій, мрій, бажань, усе переплітається в одне, усе закінчується і починається знов.

Чому життя не складене з плану, який після виконання усіх завдань і подолання перешкод приносить найбажаніші трофеї. Чому життя вирій незрозумілих подій, місць і людей. Чому тонкі грані підсвідомості стають феєрверком життєвих емоцій.

Чому працюючи не покладаючи рук, ти часто залишаєшся в тому ж місці де починав. Чому одні дороги здаються яскравішими і більш сонячними, коли своя сприймається як сіра картинка серед веселкових променів.

Де знаходиться межа, з якої точки розпочинається відлік часу, де перетин тонкої лінії може стати згубою, а де порятунком долі.

Роздуми та питання не покидають нас ні на секунду, занурюються десь у глибини підсвідомості, готові кожну хвилину винирнути на зовні, аби наповнитись повітрям нових емоцій.

 

 

В очікуванні дива..

 

Засніжені вулиці освітлювались зимовим сонцем, мороз торкався щік і невтомно працював над візерунками на вікнах. Ліхтарики яскраво горіли у сотнях будинків, запах ялинок розносився навкруги, усе полинало у святкову метушню.

На небі віддзеркалювались новорічні бажання, мрії та загадані плани. Сніжило так сильно як ніколи раніше, загублені автомобілі, покинути долі, вічні душі, що виринають із нашої підсвідомості.

Настав цей особливий час аби озирнутися назад і взяти з собою тільки найкраще. Ця особлива зима закутає усі негаразди і біди, принесе частинку надії у серця і віри в те, що все обовязково збудеться. Невтомні шляхи наших бажань летітимуть у світові простори. Кожна секунда наповнюватиметься теплом та невід’ємним бажанням любові. Магія слів та щирість думок відкриють цю особливу та магічну пору року.

Відкрита душа сповнена віри, любові та прощення стане ключем до щастя, до майбутнього, до невід’ємних змін, які вже зовсім скоро заглянуть у наші домівки.

Магія зимових свят зовсім поруч, витає у повітрі, варто тільки закрити очі і відчути її на дотик.

В очікуванні дива..

Жити

 

Кохати, мовчати, прощати, звикати, знаходити, тікати, мовчати, сміятися, відчувати, подорожувати, надихатися, любити, насолоджуватись, мовчати, читати, вдихати, мріяти, порядковувати, знову мовчати. Посеред життя знову кохати, відчувати, шалено до нестями, лікувати, мріяти, вірити, прощати, цілувати, обіймати, знаходити, відчувати знову і знову. Пам’ятати, не згубити, літати, подорожувати, виховувати, дарувати тепло, радіти, бути щасливим, посміхатися, відчувати, заповнювати, відкривати, інколи оминати, плакати, чекати, вірити, знову мовчати, цілувати, обіймати, смакувати, насолоджуватись, читати, танцювати, творити, відкривати, куштувати, розвивати, приносити радість, заліковувати рани, відчувати тепло, цінувати, віддавати частинку себе… Жити.

Для сучасної жінки. Як не збожеволіти у божевільному сьогоденні.

 Коли у думки закрадається сум, а в душі невпинно прокидається дівчинка, якій хочеться плакати варто взяти паузу.

Прибирання, прекрасний спосіб впорядкувати не тільки квартиру але і божевільні ідеї в голові. Чистота та охайність ознака піклування про себе та своє оточення.

Вивчення нових мов, спробуйте почати з тієї про яку давно мріяли але ніколи не мали нагоди, якщо нічого не спадає на думку спробуйте французьку – відкрийте аристократичну версію себе.

Спорт – найкращі ліки при будь-якій ситуації, тримати своє тіло у правильній формі, з радістю дивитися у дзеркало. Зима ідеальний час для пресу, скакалки та йоги. Гордо піднята голова та правильна осанка це ваші цілі. 

Танець, знаю, що повязане з поперднім та все ж більше для душі, для виявлення емоцій та внутрішньої рівноваги.

Мистецтво - малюйте, пізнавайте історію живопису, станьте поціновувачем високої культури або ж просто навчіться відрізняти імпресіонізм від модерну.

Музика: слухати, компонувати, вивчати музичні інструменти або ж просто співати, скільки вистачить сил, можна це перетворити у сімейне караоке.

Книги – невід'ємна частина збагачення, подорожей та невідомих героїв, що переносять у паралельну реальність. Начитаність, вміння підтримати розмову у кожному товаристві ознака інтелігентної охайності та благородства.

За інших умов я б додала до цього списку подорожі та поки вони відійшли на другий план фільми та фотоальбоми стають у нагоді. Спогади про прекрасні вечори на березі моря та комедійні мелодрами у Парижі, Барселоні чи Римі.

Я вірю, що все, що доля нам приносить, усі люди та події нашого життя це урок записаний для нас зверху. Записаний з певною ціллю та змінами, які прийдуть в наше життя. Можливо цей час даний нам на відкриття наших нових талантів та здійснення мрій, які ми довго відкладали на колись. Все залежить тільки від нас самих чи ці бажання стануть реальністю чи далі залишаться на верхніх полках нашої бібліотеки мрій.

Про тонку грань соціальних просторів

 

Як часто ми помічаємо, що онлайн версія нашого життя стала тією, пріоритетною? Коли думка нашого віртуального соціуму впливає на нас більш а ніж поради близьких людей. Життя у інтернеті змінило все, що ми мали до його появи.  Не те що зміни до гіршого, прости вони перевернули з ніг на голову ритми до яких ми звикли.

Ще кілька десятків років тому насолоджуватись фільмом було розкішшю. Пам’ятаю, як мама розповідала, що кіно було по суботах, і на цей вечір усі чекала з нетерпінням. В той час не було хейтерів, не було тих, яким жанр чи година не відповідає, усі були щасливі та насолоджувались моментом.

Спосіб нашого спілкування знизився до рівня печерних обивателів, емотікони замінюють прості слова, а вислані сердечка виражають любов? Ну це точно як написи у древніх печерах, коли спілкування тільки через  спеціальні знаки.

Та найбільше мене вражає зовсім не це. Я не можу зрозуміти чи це доступність до всього в інтернеті чи то безкарність в добі соціальних мереж відкрили двері всепоглинаючій ненависті, злості, образам і специфічним вираженням свого я. Таке враження ніби кожен вважає це своїм місцем і кожен надає собі право бути вершником правосуддя, вирішувати, що добре, а що погано, шо можна а що ні. Інколи дивлюсь як багато бруду у нашому соціальному середовищі і не розумію куди діваються манери, чесність, доброта, повага і все те, що батьки плекали в нас.

Ну і звичайно при зустрічі ми геть інші, усміхнені, часто мовчазні, без бажання поділитися своїми думками.  Цікаво чи люди, які так сильно сміливі в інтернет просторах змогли б глянути у вічі тим яких дозволи собі принизити чи образити?

Звісно соціальні мережі  та і загалом інтернет не є чимось білим або чорним, це як все у нашому життя знаходиться десь на грані. Тільки від нас залежить якою ця грянь буде і чи дозволимо ми собі перейти її межу.

Без сумнівів у тишині

Про мрії, що плекають наші крила

про всі бажання голосні,

про те як щиро ти любила

без сумнівів у тишині.

Про щирість що породжує кохання

про віру й серця глибину,

про душу що заповнює востаннє

лиш не мене одну.

Так ріки нашого життя проходять

здавалося б вже знов весна,

так щастя не далеко ходить

воно ж є тут, або його нема.

Ти наче та голубка мила,

свою душу відкриваючи мовчиш,

усе пробачила і відпустила

лише в думках тепер болить.

Про тих що зміни творять

Ми всі так хочем змін

і нам здається що вершим ми провосуддя,

ми вибираємо собі Богів 

і потім тягнемо в безодню.

Нам крила сильні дай життя

ми все з тобою проживем,

нам трішки більше співчуття 

аби не втрати момент.

Ми всі хороші й справедливі люди

то де ж беруться ті,

що кривлять душу й гублять всюди

наші мрії голосні.

Ми змін благаємо що сили,

і вимагаєм правди як завжди,

ми річку рувнійної віри

щe досі в собі не знайшли.

Думки самотнього міста

А завтра радість полонить,

здається ніби не болить.

На хвилю залишивши всі думки

аби душа спочила на віки.

Та лиш в думках це закінчилось,

наступний день все відродилось.

Знову шлях і знову той самий,

звуки міста – він тепер чужий.

Молись журба безсила,

ти більш його не полонила.

Лиш біла картка на вікні

і олівцем записані пісні.

Як перегорнута сторінка,

ти тепер чужа мандрівка.

Немає смутку тут, жалю чи сліз,

лиш світла подих, шум коліс..