Відповіді на мільйони питань

Чому коли ми хочемо, щоб певні події або ж люди зникли з нашого життя то вони повертаються, намагаючись знову все відновити. Чому, коли у своїх думках ми прощаємось з людиною то наші серця не здатні так швидко усе відпустити. Чому, коли з’являються нові постаті ми намагаємось їх порівняти із попередніми і знайти щось спільне. Коли людина, що займала так багато місця у душі зникає, залишається лише пустота і ця пустота наступає у обох сторін. Як важко в такі моменти зрозуміти, що є правильним, а чого не варто допускати, навіть подумки. Куди в такі моменти варто зануритись? Де знайти місце, що допоможе віднайти цей спокій, цю рівновагу і цю впевненість у тому, що щастя обов’язково наступить. Як зуміти відновити свій потяг, свою пристрасть, своє бажання, своє прагнення жити і насолоджуватись кожним днем.

Як з таких ситуацій зуміти винести урок, щоб потім уже пропускати повз тих, які можуть завдати біль. Як зуміти знайти цю рівновагу в собі і подарувати її оточуючим. Де знайти відповіді на мільйони питань, що з’являються у голові. Як знайти спосіб відчувати те, що було колись і забути те, що так вражало душу.

Мабуть відповідь на всі питання є однією – лише час може залікувати рани, яких ніхто не бачить, але, які кожен відчуває. Тільки йому властиво стирати з нашої пам’яті усе, що нас розчаровувало, що змушувало нас плакати чи засмучуватись. Він залишає тільки теплі, приємні та щирі моменти, які згодом стають єдиним, легким спогадом з минулого. Якщо ми у своїй свідомості змиримось із фактами усіх подій, приймемо їх такими, якими вони є, то з часом і навколо нас усе зміниться до кращого. Адже кожні зміни приносять із собою нових людей, нові місця, нові емоції, а можливо і нове кохання.. тільки в наших силах зробити все, аби ці зміни прийшли якомога швидше і перевернули нашу чорну полосу життя на яскраву і неймовірну пригоду нового дня, нового тижня, нового року, а потім і геть нового життя.

Мабуть час - це найкращі ліки

Коли хочеться забути минуле то намагаєшся  у своєму теперішньому знайти те, що тебе зв’язувало із тими, кого втратила. Ти шукаєш у цих безкінечних очах того ж світла, яке отримувала раніше. Ти намагаєшся знайти заміну почуттям, звичкам, стилю життя, намагаєшся зуміти бути сильною. Та все ж бувають моменти, коли це «бути сильною» перестає бути можливим. Саме тоді хочеться все повернути, хочеться, щоб було, як і раніше, хоч це не було ідеальним, та це було своїм, рідним. Хочеться повернутися у ті моменти, місця, у ті спогади та залишитись там, не повертаючись до реалій, що нас оточують. Хочеться прокинутися одного дня і зрозуміти, що це всього лиш сон і все продовжує жити своїм життям. Та коли кілька днів підряд ти прокидаєшся і розумієш, що це сталось з тобою то на душі залишається пустота. Пустота від втрачених думок, сил, бажань, прагнень, які залишились у далеко не  реалізованих планах. І тепер найважчим є повернутись до звичайного ритму життя, яке було до цієї зустрічі, до цих подій, що перевернули усе з ніг на голову. Найважче змусити себе усвідомлювати, що ці зміни уже наступили і в них немає способу повернення, немає можливості вилікувати цю ситуацію. Все вже ніколи не буде таким, як колись і усвідомлення цього є найгіршим.  Спроба переконати себе у тому, що зміни на краще не є успішною, тому залишається просто чекати, що час, інші люди, інші місця та події зможуть заповнити те, чого так не вистачає…

Дощ душі – це спосіб змінити те, що здавалося б неможливим

Ви знаєте про чудові властивості дощової погоди. Вона змиває смуток, біль, розчарування, вона очищує душу та відкриває світло. З кожною краплиною ми відчуваємо, як клітини по всьому тілі починають відновлюватись та наповнюються енергією. Дощ для душі, як свіжий ковток повітря. Ми часто сумуємо в дощ, та це все тому, що тільки в такий спосіб він здатен очисти наші думки та подарувати вільні простори для реалізації власних задумів.  Наші внутрішні я намагаються поборотися із перешкодами, намагаються відкрити правду і знайти істину. Ми наче вільні птиці небес стаємо один біля одно, під сильним дощем, який із собою забирає усе, те, що нам заважає рухатись далі та пізнавати реалії такими, якими вони є. Він загартовує нас, робить сильними, рішучими та відданими. Він приносить чистоту почуттів, чистоту думок та новий погляд на оточуючий світ. Цей дощ не завжди проходить за вікном, адже інколи наші душі, настільки стомлені нечесністю, брехнею чи  зрадою, що вони зсередини починають плакати краплинами дощу. Тільки так вони мають змогу нарешті перейти цю межу від розчарування до віри у те, що все обов’язково буде добре.

Слід пам’ятати, що дощ є передвісником сонця. Він творить усе для того, щоб коли прийде сонечко, ми наче на чистий аркуш паперу змогли вилити нові бажання та втілити їх у життя. Тільки тоді ми можемо справді зрозуміти, що для нас потрібне, а що було лише звичкою чи забаганкою, яка із першим дощем розвіялась десь над океаном. Дощ душі – це спосіб змінити те, що до сьогодні здавалося несмертельним чи неможливим, це спосіб знайти новий шлях із новою людиною у геть іншому житті, яке ми створимо власними руками.

P.S. для прекрасної Ірини, із побажанням правильного вибору

Коли минуле стукає у двері

Чи варто повертатися до минулого? Чи події, люди, місця, які уже здавалось пройдені вами зможуть колись стати новою історією? Чи варто задумуватись над помилками, над тим, що було зроблено, над образами, які відчувались так довго, коли розпочинаєш все заново. Скільки разів повернення стає уже звичкою, або ж як знати, що це знову не виявляться ті ж граблі, на які вже колись наступили. Як відчути чи людина змінилась, як дізнатись чи дивлячись в очі тобі говорять правду? Як змогти відкрити серце та повірити знову?

Взагалі важко сказати чи серце зможе простити і повернутись до минулого, яке доля можливо колись зробить вашим майбутнім. Чи правильно ми робимо, коли вселяємо надію на те, що час змінює людей, їх характери та підхід до життя. Чи не даремно ми даємо шанс тим, які можливо цього і не заслуговують.  Як відчути, що наші вчинки правильні, що люди, які нас оточують саме ті, яких нам так давно не вистачало і до яких ми звикли ще здавалося б у минулому житті. Скільки перешкод, невдач, негараздів та кілометрів варто поконати разом, щоб зрозуміти це саме той з яким хотілося б прокидатись.

Чи те, що ми впускаємо у наше теперішнє людей із нашого минулого – це бажання повернути усе назад, чи це просто означає, що до нового ми ще не готові?

Крізь хвилі думок, що в такі моменти переповнюють усе,  пролинає тиха віра у те, що доля сама розставить крапки над і між нашим минулим, нашим майбутнім та бажанням бути щасливим.

Неосяжні думки

Все навколо аж занадто сірим стало. Здається ніби крізь секунди чуєш шепіт вітру і біль, і радість і смуток водночас. Коли відійдеш лишень крок назад то знову чуєш цей стук серця. Він ніби переслідує тебе повсюди. Куди б я не пішла я відчуваю його.

 По тонкій руці моїй пройшов холод і я відчула, як в душу закрались ці почуття розгубленості. Я блукала у своїх думках, вони то переповнювались то зникали. Вони усе перевертали з ніг на голову. Роздуми вбивали. Вони наче доріжка, що на перший погляд правильна, та насправді сповнена болі, розчарувань та самотності. Не дозволяйте їй закрадатись у ваші серця, не впускайте її у ваші долі і не вірте чужим очам. Вона ж, як вечір осінніх днів і як смуток зимових ночей та після неї немає весни. Не варто переслідувати себе у прагненні бути щасливим.  Не варто залишатись там, де сумніви породжують егоїзм та нещирість. Не варто говорити слів, за які не можна буде відповісти почуттями.

Варто жити справжнім, варто цінити Богом подароване життя і прислану долю. Варто кожну секунду вірити у прекрасне, у вірне і щире, у те, що змушує серця битися частіше. Варто залишатись тільки з тими, що приносять посмішки на ваші вуста та змінюють світ навколо вас тільки в хорошу сторону. Варто залишатись з тими, що здійснюють ваші мрії і разом придумують наступні. Варто любити тих, що руку назустріч вам простягають та вірять у незламність споріднених душ. Варто віддавати і не чекати у відповідь, адже тоді ти отримуєш набагато більше ніж твої неосяжні думки могли уявити…

Нехай ваші мрії стають реальністю, а щастя кожним днем прожитим з любов'ю у серці.

Довіра? Мабуть, ці двері відчинені не для кожного..

Ви задумувались над тим, як часто в нашому житті з’являються і зникають нові люди та старі знайомі. Багато хто вважає, що кожна людина, що з’являється на вашій життєвій дорозі щось приносить. Інколи це негативний досвід, сповнений сліз,  а інколи це багато радісних митей. В кожному разі людина щось додає і щось змінює у вашій особистості. Інколи ми задаємось питанням чи ті люди  з якими ми  давно попрощались покинули наші думки? Чи ті, яких ми провели, від яких ми відмовились, чи вони опустили нашу свідомість? Як дізнатись, що своїм «ні» ви не скривдили людину, та як бути впевненим, що перед відкриттям своїх дверей для когось нового вам не доведеться їх уже за кілька днів закривати? Як знати, що людина, яка говорить вам такі чудові та щирі, на перший погляд слова, не виявиться пустим повітряним замком, що при першому вітрі розсиплеться на мільйони крихких піщинок. Як ви думаєте, скільки болю людина ладна витримати, для того, щоб не розчаровуватись у людях і знову змогти повірити у справжнє?

А ще ви знаєте, як багато у цьому відіграють наші сни, адже вони це частинка нашої підсвідомості і вона зможе показати чи насправді ви змогли відпусти від себе людину і чи вона змогла вас відпустити? Як знайти рівновагу у цьому світі наших неконтрольованих емоцій та дійсності, що нас оточує. Не намагайтесь у чужих очах знайти те, що колись відпустили, або ж намагались відпустити, не обманюйте довірливі очі, що вірять вам, не ламайте чужих душ, адже вони такі крихкі. А ще, якщо ваша душа не може відпустити когось, варто задуматись над тим, чи ви дійсно хочете відпускати цю людину із свого життя, можливо ще не все втрачено і у вашому майбутньому ще є світлі моменти.. та це вже залежить тільки від нас самих.

В наших руках зробити так, щоб зустріч із нами на шляху кожного приносила добро, та не залишала слідів заздрості, злості чи ненависті.. адже все, що ми творимо сьогодні вертається до нас завтра.