Чи варто повертатися до минулого? Чи події, люди, місця, які уже здавалось
пройдені вами зможуть колись стати новою історією? Чи варто задумуватись над
помилками, над тим, що було зроблено,
над образами, які відчувались так довго, коли розпочинаєш все заново. Скільки
разів повернення стає уже звичкою, або ж як знати, що це знову не виявляться ті
ж граблі, на які вже колись наступили. Як відчути чи людина змінилась, як
дізнатись чи дивлячись в очі тобі говорять правду? Як змогти відкрити серце та
повірити знову?
Взагалі важко сказати чи серце зможе простити і повернутись до минулого,
яке доля можливо колись зробить вашим майбутнім. Чи правильно ми робимо, коли
вселяємо надію на те, що час змінює людей, їх характери та підхід до життя. Чи
не даремно ми даємо шанс тим, які можливо цього і не заслуговують. Як відчути, що наші вчинки правильні, що люди,
які нас оточують саме ті, яких нам так давно не вистачало і до яких ми звикли
ще здавалося б у минулому житті. Скільки перешкод, невдач, негараздів та
кілометрів варто поконати разом, щоб зрозуміти це саме той з яким хотілося б прокидатись.
Чи те, що ми впускаємо у наше теперішнє людей із нашого минулого – це бажання
повернути усе назад, чи це просто означає, що до нового ми ще не готові?
Крізь хвилі думок, що в такі моменти переповнюють усе, пролинає тиха віра у те, що доля сама розставить
крапки над і між нашим минулим, нашим майбутнім та бажанням бути щасливим.
Немає коментарів:
Дописати коментар