Все навколо аж занадто сірим стало. Здається ніби крізь секунди чуєш шепіт
вітру і біль, і радість і смуток водночас. Коли відійдеш лишень крок назад то
знову чуєш цей стук серця. Він ніби переслідує тебе повсюди. Куди б я не пішла
я відчуваю його.
По тонкій руці моїй пройшов холод і
я відчула, як в душу закрались ці почуття розгубленості. Я блукала у своїх
думках, вони то переповнювались то зникали. Вони усе перевертали з ніг на
голову. Роздуми вбивали. Вони наче доріжка, що на перший погляд правильна, та
насправді сповнена болі, розчарувань та самотності. Не дозволяйте їй закрадатись у ваші серця, не
впускайте її у ваші долі і не вірте чужим очам. Вона ж, як вечір осінніх днів і
як смуток зимових ночей та після неї немає весни. Не варто переслідувати себе у прагненні бути
щасливим. Не варто залишатись там, де
сумніви породжують егоїзм та нещирість. Не варто говорити слів, за які не можна
буде відповісти почуттями.
Варто жити справжнім, варто цінити Богом подароване життя і прислану долю. Варто
кожну секунду вірити у прекрасне, у вірне і щире, у те, що змушує серця битися
частіше. Варто залишатись тільки з тими, що приносять посмішки на ваші вуста та
змінюють світ навколо вас тільки в хорошу сторону. Варто залишатись з тими, що
здійснюють ваші мрії і разом придумують наступні. Варто любити тих, що руку
назустріч вам простягають та вірять у незламність споріднених душ. Варто віддавати
і не чекати у відповідь, адже тоді ти отримуєш набагато більше ніж твої
неосяжні думки могли уявити…
Нехай ваші мрії стають реальністю, а щастя кожним днем прожитим з любов'ю у серці.
Немає коментарів:
Дописати коментар