Білосніжними посмішками, розкішними словами і відкритими обіймами ми зустрічаємо своє оточення. Даруємо радість, любов, ділимось бажаннями та мріями, розповідаємо про звершення та падіння, вбачаємо у людині навпроти друга, підтримку та опору.
Мабуть у
кінематографії саме так і виглядає приязнь та дружба. Світ кіно є протилежністю
реальності, в якій набагато важче залишитися просто людиною і знайти тих, кому
можна з легкістю довіряти.
Як же бути з
лицемірcтвом, що оточує навкруги, як боротися зі штучними приятелями та як
розпізнати щирість серед пустих постатей.
Скільки б не
намагалась зрозуміти істоту цього явища, всі мої спроби закінчуються фіаском.
Чи нам так добре, більш комфортніше вдавати хороших і милих, і уже поза очі
ділитися усім, що насправді лежить на душі. Чи то так притаманно нашій нації, або
ж причина лежить у маленьких містечках де всі один одного знають і життя проходить
по іншому ритму?
Лицемірство як
згубна риса сучасної людини. Ми вдаємо коли не хочемо комусь зробити боляче,
коли боїмося правди, коли приховуємо власні слабкості та образи, коли заздрість
затьмарює думки, коли хочеться підкреслите те найгірше у людині, яка зовсім не
причетна до вашого поганого настрою чи життєвих проблем.
Безкінечна боротьба
совісті та прагнення бути кращим, або ж не усвідомлення того, що від образи
іншого своя ситуація не змінюється...
Для тих, що приховують недри заздрості, власного болю та переживань – усе починається з вас самих.Тільки при гармонії з самим собою та своїм життям з’являться шанс на гармонію з оточуючим світом.
Немає коментарів:
Дописати коментар