У 21 століті ще існують ті, що вірять у справжні почутття?

Мабуть в житті у кожного є такі моменти, коли ти розумієш, що зробив правильний вибір. І я не маю на увазі нерухомість, дорогі автомобілі чи прикраси із сотні діамантів. Я говорю про справжні почуття, які спочатку заховуються десь далеко у  середині і з кожним днем проростають, даючи про себе знати. Інколи мені здається, що це як хвороба. У тебе з’являються симптоми: тривога, безсоння, замріяність, втрата почуття часу і відстані. Потім ломка, бажання бути з людиною, перебувати 24 години на добу разом і прокидатися зранку дивлячись у ці прекрасні очі. Кульмінацією стає залежність, ми стаємо залежними не від коханої людини, а від почуттів, якими вона прив’язує нас до себе. Так народжується щось справжнє, щось вічне, прекрасне та рідне. Це все дає можливість почути тепло, відданість, підтримку та щирість, якої так не вистачає у нашому цинічному світі. Тут всі турбуються про свої  прибутки та свій імідж, і тут нікого не здивуєш війною, вбивствами, насиллям чи терактами. Ми стали новою ерою – ерою егоїзму, егоцентризму, боротьби, вічної заздрості та прагненням перемог. Ми забули про те, що записано у мільярдах книг, у тисячах рядків поем та віршів, ми десь посеред сірих буднів нашої метушні загубили цю іскорку, що зветься коханням. Тепер нікого не здивуєш шлюбом за розрахунком, через випадкову вагітність чи з причини «бо так треба». А де ж ваші почуття, де полум’я, де світло, що ллється через край, коли ви дивитесь один на одного. Де справжня радість від однієї посмішки, одного дотику і одного погляду. Куди втекла романтика, куди котимось ми, до чого ще дійде світ в гонитві за владу і гроші?  На ці питання важко дати відповідь, адже ми не знаємо, якими будуть наші діти і що їхнє покоління змінить у відносинах. Та тільки в наших силах передати їм усю любов, тепло, радість від першої симпатії та прагнення знайти свою другу половинку, яка десь ходить по світу в надії зустрічі.