Як інколи важко поставити крапку

Як інколи важко поставити крапку у тому, що змушує серце битися частіше. Як знати, що це момент, коли варто усе зупинити і повернути на 180 градусів? Скільки сліз, страждань чи болі людина здатна перенести в надії на те, що все налагодиться і вже завтра буде по іншому. Чому ми повертаємось до тих самих людей, чому нам хочеться бачити їх очі, чути їх голос чи відчувати дотик? Чому, коли проходить якийсь час то пам'ять фільтруючи спогади, залишає тільки приємні моменти, те, що змушувало нас посміхатись і радіти. В таких ситуаціях ми знову ж наступаємо на ті ж самі граблі, в надії на те, що усе змінилось і цього раз цей шанс ми не впустимо. Та, як виявляється, навіть з часом люди не змінюються. За їх масками приховуються ті ж самі лицемірні обличчя, що були нам знайомі колись.

Що відчуваєш в такі моменти? Розчарування? Мабуть, і його вже немає. Пустота від думок, мрій, поглядів, вчинків та безмежної віри у те, що виявилось повітряним замком. Ми самі в стані знайти відповіді на свої питання тільки відкривши одну і ту ж сторінку кілька разів, тільки усвідомлюючи те, що варто спробувати ще сотні разів, але бути впевненим у тому, що це фінал, це закінчення вашої історії і початок чогось зовсім нового, незвіданого та прекрасного. Якщо ви сумніваєтесь то спробуйте все прожити знову, можливо, саме це допоможе розібратись у тому, що відбувається у вашому житті та чи варті ці люди того, щоб дати їм другий шанс. Їх вчинки, дії, слова, вони все розставлять по місцях і тоді у ваших думках уже не буде питань, тоді будуть тільки відповіді.