З Днем Народження, моя маленька

Ну що ж, от і подорослішала ти ще на один рік. Набралась досвіду, прагнень змін та із новою силою розпочала наступний рік. Яким він буде дорога моя Україно, це залежить тільки від нас самих, від твоїх дітей - українців. Я завжди з гордістю кажу, що я Українка і після цих слів завжди на серці стає тепліше. В силу обставин, які склалися більшість свого часу я провожу за кордоном, та це не означає, що я перестаю тебе любити, моя Україно. Кожного дня я молюсь про те, щоб в нашій країні настав мир, щоб війна залишилась на сторінках історії і наші нащадки не зустрілись з нею віч-на-віч.  Україно, ти ще так молода і вже так зморена своєю долею. Я бажаю тобі, щоб у майбутньому ти встала із колін, ти випростувала свої крила і в гроні своїх друзів стала сильною опорою та справжнім лідером. Я хочу, щоб твоє небо завжди було осяяне зорями, а твоя земля була родючою. Хочу, щоб твої діти жили у злагоді, мирі та достатку, бо тільки тоді ти будеш щаслива. Бажаю тобі бути більш цілеспрямованою, не повертатися до зрадників, а йти вперед із новими бажаннями. Нехай твої мрії здійсняться, нехай твоя душа заспіває щирою українською піснею, нехай твій звук трембіт лунає від гір і до морів, від сходу і до заходу, нехай увесь світ почує, що моя маленька Україна живе і розквітає.

Слава Україні. Героям Слава.

Осінь - це можливість перевірити свої почуття чи зрозуміти готові ми разом пережити зиму?

Ви відчуваєте цей холод у повітрі. Такий пустий, такий чужий і вже по справжньому осінній. Мабуть це вже останні дні теплого літа. Це останні дні цих прекрасних та романтичних літніх ночей. Попереду золота осінь та вічно-холодна зима. Скільки тепла, ніжних поцілунків та сонця принесло нам літо. Скільки гарячих вечорів, зорепадів та неймовірних прогулянок десь над узбережжям океанів та морів. Нові зустрічі, нові знайомства, нові любовні історії та їх happy endy. Cтільки справжніх емоцій подарувало нам це літо.

Тепер ми як у казці перевернемо одну сторінку і увійдемо на поріг золотоволосої красуні. Прогулюючись містом уже кілька разів я помітила, як багато жовтого листя на деревах і на тротуарах, парки уже зовсім скоро наповняться багряними кольорами. Так за кілька днів усе перевернулось і від гарячої спеки ми перейшли до осені.  Пори року де все змінюється, відновлюється і продовжує життя по новому. Осінь – це як можливість  перевірити свої почуття і зрозуміти чи готові ми разом пережити зиму. Це труднощі спільного життя, спільних проблем та спільного прагнення бути щасливим. 

Мабуть, якщо б літо закінчувалось зимою ми не мали б можливості змінити усе в собі, спробувати зрозуміти себе і виконати правильний вибір, будь це покупка нової сумки або ж вибір залишитись із однією людиною чи назавжди звернути з цієї стежки і спробувати знайти щось нове, по справжньому своє. Не даремно осені притаманні такі знаки зодіаку, як терези. Адже тільки вони зможуть усе зважено та рівномірно розподілити по правильних полицях та показати, що ж насправді для нас важить більше? Ця вічна проблема, залишитись чи піти, повірити чи не слухати, кохати чи ні. Так багато питань і так мало відповідей. Мабуть осінній час усе розставить по своїх місцях і тоді ми вже точно зрозуміємо хто ж насправді криється за цими масками почуттів та і чи є вони насправді?

У 21 століті ще існують ті, що вірять у справжні почутття?

Мабуть в житті у кожного є такі моменти, коли ти розумієш, що зробив правильний вибір. І я не маю на увазі нерухомість, дорогі автомобілі чи прикраси із сотні діамантів. Я говорю про справжні почуття, які спочатку заховуються десь далеко у  середині і з кожним днем проростають, даючи про себе знати. Інколи мені здається, що це як хвороба. У тебе з’являються симптоми: тривога, безсоння, замріяність, втрата почуття часу і відстані. Потім ломка, бажання бути з людиною, перебувати 24 години на добу разом і прокидатися зранку дивлячись у ці прекрасні очі. Кульмінацією стає залежність, ми стаємо залежними не від коханої людини, а від почуттів, якими вона прив’язує нас до себе. Так народжується щось справжнє, щось вічне, прекрасне та рідне. Це все дає можливість почути тепло, відданість, підтримку та щирість, якої так не вистачає у нашому цинічному світі. Тут всі турбуються про свої  прибутки та свій імідж, і тут нікого не здивуєш війною, вбивствами, насиллям чи терактами. Ми стали новою ерою – ерою егоїзму, егоцентризму, боротьби, вічної заздрості та прагненням перемог. Ми забули про те, що записано у мільярдах книг, у тисячах рядків поем та віршів, ми десь посеред сірих буднів нашої метушні загубили цю іскорку, що зветься коханням. Тепер нікого не здивуєш шлюбом за розрахунком, через випадкову вагітність чи з причини «бо так треба». А де ж ваші почуття, де полум’я, де світло, що ллється через край, коли ви дивитесь один на одного. Де справжня радість від однієї посмішки, одного дотику і одного погляду. Куди втекла романтика, куди котимось ми, до чого ще дійде світ в гонитві за владу і гроші?  На ці питання важко дати відповідь, адже ми не знаємо, якими будуть наші діти і що їхнє покоління змінить у відносинах. Та тільки в наших силах передати їм усю любов, тепло, радість від першої симпатії та прагнення знайти свою другу половинку, яка десь ходить по світу в надії зустрічі.

Зміни - це на краще?

Наскільки варто змінювати себе під час відносин, щоб твоїй другій половинці було добре?

Чи те, що ми змінюємо свій стиль життя, проводимо час не з тими, до кого звикли, їмо не те, що зазвичай, говоримо, не те, що хочеться – чи такі речі не змінюють наших особистостей? Як пізнати де закінчується грань того, щоб «йому було добре», «але ж він цього не їсть» і починається втрата себе. Чи в таких ситуаціях не виникає страх, що одного дня ти прокинешся і у дзеркалі побачиш геть іншу людину, яка стала тобі чужою.

Звісно відносини – це компроміси, позбавлення себе від згубних звичок, (таких, як багато солодкого - бо деякі вважають це чимось поганим ) чи просто зміна свого ставлення до певних подій і об’єктів. В який момент ці компроміси переходять у фазу, коли одна людина нав’язує іншій стиль життя, свої правила гри? Як знати, що твої поступки – це не даремно страчений час, а можливість змін на краще? Як відчути, що симбіоз ваших життів є рівноцільним і жоден з вас не втрачає себе. Як зрозуміти, чи твоє відношення є правильним і чи достатньо ти зробив для того, щоб стати повністю щасливим? Як знайти відповідь на питання, що являє собою золоту середину посвячення себе для іншої людини і прагнення того, щоб тебе зрозуміли? Якою є ціна відносин і чи справді вони варті змін у вашому житті.

Донедавна я вважала, що усі зміни – це на  краще, та чи хочемо ми їх впускати до себе і приймати такими, якими вони постають перед нами і чи варто це робити?

Ти змінюєш роботу, місце проживання, їдеш на край світу в надії, що там нарешті зможеш досягну справжнього щастя. Та не завжди ці вчинки цінують, не завжди наші мрії, бажання та прагнення стають тим, чим нам так хотілось. 

Звісно тільки нам обирати те наскільки ми дорожимо людиною, її любовю і власною гординею. Що для нас на терезах життя важить більше, власні амбіції і стабільність чи кохання і вічні роздуми про те, чи правильним був цей вибір. 

Про жіночу слабість, відданість та мрії

Ще з самого дитинства ми мріємо про велосипед, про нові іграшки, про те, як чудово буде в школі, як все зміниться в університеті і якою буде майбутня робота. Поряд із цими планами кружляє думка спочатку симпатії, потім захоплення, а в результаті кохання і заміжжя(у когось це може бути у зворотному порядку)

Я завжди пишу про цю другу частинку нашого життя – про кохання.  Більшість дівчат, жінок, з якими я спілкуюся, які є моїми подругами турбує факт або ж явище «заміжжя». Одні, як прокажені тікають від цього, бояться, а інші тільки дні рахують до того моменту, коли він скаже цих три найзаповітніших слова. Ще є категорія тих, які хотіли б вийти заміж, та вони свідомі того, що до шлюбу ще не готові. У кожної з них свої проблеми, свої перешкоди, амбіції та геть різні шляхи, та всіх їх об’єднує одна річ, вони просто хочуть бути щасливими.

Сьогодні я включила телевізор і випадково наткнулась на гумористів, що розповідали про чоловіків і про те, що одруження це для них каторга і мука. Я все розумію, жарти, жартами. Та хіба не кожен з вас обирає собі ту з якою одружується, ту з якою хоче провести решту життя і від якої хоче у майбутньому мати дітей. Це так дивно , адже ви жалієтесь на те, що самі обрали.

Та повернімось до моїх прекрасних жіночок. Я бачу, як в очах кожної з них горять вогники,які обов’язково запалять у серці того єдиного іскорку кохання. Я знаю, що кожна з вас віддана, сильна, справжня і  я впевнена в тому, що кожна з вас заслуговує цей шматочок щастя. 

Жінки – це найпрекрасніше, що є у нашому світі, адже тільки для нас ви творите ці всі чудеса, пишете поеми і вірші, розпочинаєте війни за серця своєї дами, для нас ви зриваєте зірки з небес і для нас ви готові покласти до ніг мільйони троянд, аби лиш побачити цю омріяну посмішку на устах коханої.(для тих, що скажуть - такого немає, ви просто не належите до тих чоловіків, які здатні  це зробити)

З однієї сторони - віра в омріяне кохання, оптимізм і посмішки, що кожного дня освітлюють наші похмурі реалії. З іншої - сила, витримка, боротьба, прагнення висот, амбіції та щире бажання просто кохати.  Це все об’єднує жінок по всьому світі, бажання бути сильними і водночас слабкими біля мужнього  чоловічого плеча. Адже просто обійми, посмішка, щирі слова, та очі, які кожного ранку прокидаються поряд – це те, чого вистачає кожній жінці для щастя. І нехай говорять про багатства і про прагнення нереальних вершин, та це все ніколи не замінить тих емоцій, тих почуттів, які вам зможе дати справжнє кохання.

Я впевнена, що кожна з вас стане справжньою, сильною леді і біля кожної з вас буде той, що, потурбується і підтримає в момент, коли захочеться бути трішечки слабкою. Я знаю, що ваша незламна воля допоможе вам знайти того єдиного і того справжнього з яким захочеться провести усе життя, в цей момент ви зрозумієте – ви найщасливіші на землі.

P.S. для моїх прекрасних Богинь, я знаю ви цього варті

Kiedy Instagram staje się częścią twojego życia!?

Kiedy Instagram staje się częścią twojego życia!? To wtedy się zapomina o tym, że jesteś od niego uzależniony. Większość osób, korzystających z tego serwisu społecznościowego nie zdaje sobie sprawy z tego, jak potrzebny dla nich jest ten portal. Chcąc podzielić się ze światem swoim życiem, swoimi uczuciami, emocjami, wydarzeniami, człowiek tworzę malutkie historię. Instagram w niektórym stopniu można nazwać sprawozdaniem, które każdy wysyła z pewną periodycznością. Ktoś to robi każdego dnia, a ktoś raz na miesiąc, ważnym jest to, że te posty opisują wszystko co się dzieje z człowiekiem. Zaczynając od porannej kawy i do miłosnych pocałunków gdzieś w Budapeszcie.

Otwierając strony użytkownika można znaleźć wszystko o czym chciał byś się dowiedzieć, nie znając człowieka. Kariera: posty z mojej pierwszej pracy, moje biurko, moja droga do pracy, moi współpracownicy, nudy w prace. Już wiemy, gdzie człowiek pracuję, z kim i czym się zajmuje. Zycie prywatne też nie jest już wielką tajemnicą: nasza pierwsza randka, pierwszy pocałunek, nasza kolacja, idziemy na film, poznałam jego rodziców, zamieszkaliśmy razem, oświadczył się, nasze wesele itd. Opis tak po krotce „jak doszło do tego, ze już mam męża”.

Również miłośnicy podróży. Zdjęcia ze wszelkich zakątków świata, o najdziwniejszych i najpiękniejszych miejscach. Przeglądając takie profile od razu chcę się kupić bilet i pojechać nad morze, w góry, zwiedzić inną cywilizację, pokonać Everest, przepłynąć Amazonkę i trafić do Meczetu w Mekce. Także poznać nowych ludzi, znaleźć fajną przyjaciółkę z kontynentu afrykańskiego i spróbować pochodzić w parandże. Warto chociaż jakiś czas spędzić nie siedząc przed biurkiem i nie patrząc do monitora, a tylko zwiedzają ten tak różnorodny i ciekawy świat.

Do moich ulubionych należą użytkownicy, którzy wystawiają zdjęcia różnych dań. Smażone tarantulę, zupa z ptasich gniazd, sanakii, haggis. Tą listę mogła bym przedłużyć jeszcze, ale niestety już nie przypomnę wszystkich nazw tych dziwnych potraw. Czasami się dziwię, że ludzi jedząc takie coś jak np. „smażony tarantul” i nie boją się ryzykować własnym zdrowiem. Jest jeszcze inna strona tego wątku ´´zdjęcia różnych dań’, czyli nie ważne co jem, ważne, żeby to się znalazło w Instagramie. Wczorajszy tort, półka z owocami lub warzywami w sklepie, Fast food, „zapiekanka, która się nie udała”, „jajecznica, którą nie spaliłam itd. Takich użytkowników można nazwać „mistrzostwa kuchni”, czyli wszystko co potrafię ugotować z pewnością się znajdzie na moim profilu.

No i ostatni typ profilu na Instagramie, chociaż nie mniej ważny niż inne to są „zdjęcia mnie kochanej”, „ po prostu Ja”, a ktoś to nazywa „sweet photo”, ale w każdym razie wiadomo o co chodzi. Za dzień na profilu może znaleźć się 10 nowych zdjęć jak ja wstaje, jak ja jestem ubrana, jak ja wyglądam w lustrze, jak jem obiad, jak wychodzę na spacer, jak przymierzam nowa sukienkę, jak fajnie wyglądam na tych obcasach, moja buzia w 50 różnych aspektach i ja na tle nie zbyt ładnej przyjaciółki wyglądam perfekcyjnie. Pewnie tą listę dało by się wydłużyć na kilka stron, ale to nie zmieniło by przekazu. 

Jeszcze jedną odrębną kwestią jest siłownia. Nie mogę to nazwać odrębnym typem użytkowników, ale to jest mniej istotne. „Byłam na siłownie, bo wzięła mnie koleżanka ze sobą. Nie ważne, że nic tam nie robiłam, a tylko pogadałam z chłopakami, ważne jest to, że dodałam zdjęcia na którym niby ćwiczę. Opis zdjęcia: #fitness,  #zdrowy tryb życia, #treningi każdego dnia.” Z tego wynika, że wszyscy jesteśmy sportowcami, wszyscy ćwiczymy i trenujemy, skoro po jednym razie pójścia na siłownię ludzi twierdza, że zajmują się sportem.

Instagram to coś w rodzaju narkotyku. Jeżeli raz spróbujesz to już nie będziesz w stanie tego porzucić. Nasze uzależnienia spowodowane tym, że chcemy być akceptowani społecznie, chcemy, żeby nas lubili, żeby nam zazdrościli, żeby widzieli, że byliśmy tam i jedliśmy to. Żeby każdy wiedział, jak jesteśmy zakochani ze swoją drugą połówką, albo jak strasznie kochamy samego siebie.

Zaczynając to pisać nie zdawałam sobie spraw z tego, że aż tak potrzebujemy być zauważalni. Skuteczny sposób promowania samego siebie, sposób przedstawienia własnego życia dla widzów. Na to i na wiele innych rzeczy potrafi zaradzić  Instagram.

The negotiations in Minsk,what's next ?

Зірвані переговори у Мінську?

З таким словами виступив Леонід Кучма після чергових переговорів з представниками «ЛНР» та «ДНР». У своєму інтерв’ю він зазначив, що бойовики вимагають від президента України видання указу про одностороннє припинення вогню, а також погрожують при не виконанні цієї умови відновлення повномасштабних бойових дій по всій лінії фронту.

Після такого результату мирних переговорів ніхто спокійно не міг слухати  абсурду слів Кучми. Кожного дня наші солдати вмирають, вони гинуть, тільки за що? Відповіді на це питання дати не можуть жодні представники сучасної влади України. Складається враження, що з кожним разом переговори приводять українську сторону до ще більшої розрухи та невпевненості в завтрашньому дні.

Росія, яка не визнає себе стороною конфлікту повинна якось вплинути на цю ситуацію, адже як згадав Кучма ми чекаємо на реакцію Росії. Вам не здається, що політика наших депутатів та поведінка країни-агресора суперечить сама собі. То Росія заявляє, що непричетна до того, що твориться на сході то України, то вже усі чекають її реакції. Кучма своїми поступками та своєю ліберальністю піж час цих переговорів доведе країну до того, що її розділять на шматки. Всі розуміють, що ці переговори є просто безрезультатними. Ми витрачаємо свій дорогоцінний час на те, щоб спілкуватися з терористами, з маріонетками Путіна, з тими, що розвалюють нашу державу. Сьогодні вони вимагають указу про те, щоб українська сторона припинила вогонь, а завтра вони будуть вимагати пів України і статус незалежної Донбаської держави?

Скільки ще повинно пролитися крові та сліз безневинних людей, скільки ще мешканці Луганської та Донецької області повинні житі в цьому хаосі, в страху за своє життя. Кожного вечора, лягаючи спати, вони не впевнені в тому, що завтра прокинуться живими. Це так виглядає демократія 21 століття, це такою є реакція заходу?

Росія один із найбільших агресорів сучасності, вона вводить свої війська на територію суверенної та незалежної держави, вона створює руїну, заполонюючи міста своєю армією. І після таких дій жодної реакції країн ЄС чи НАТО. Не відреагувавши зараз ви наткнетеся на цього агресора уже на території своєї країни, адже за прогнозами політологів, брак будь яких рішучих заходів допровадить до її поглиблення та поширення на інші країни.

Наша нова влада, вибрана у демократичних виборах, наші дорогі чиновники, ми уже пройшли один майдан, народ уже раз піднявся на революцію гідності і якщо потрібно  ми зробимо це знову, аби нарешті принести мир та спокій нашій країні. Ми не дозволимо помирати цвіту нашої нації і зробимо все можливо аби витягнути країну з тієї прірви у яку ви її ведете.

Жодної Новоросії, тільки вільна та незалежна Україна.

Слава Україні. Героям Слава.