Про філософію, життєві принципи та бажання стати ближчими один до одного, -
розповідають наші думки. Що насправді приховують усміхнені очі, теплі посмішки
та радісні обличчя? Куди котиться наш світ в надії знайти гармонію назовні,
тоді, коли в середині панує пустка. Як ми всі голосно кричимо про принципи самі
ж їх не дотримуючись, як ми важко переживаємо втрати шукаючи причину у комусь.
Чомусь нам завжди було простіше зробити з когось винного, знайти у комусь
недоліки і зробити з когось гіршого ніж ми самі. З якої причини усе наше
покоління стало таким егоїстичним, егоцентричним, злим, а що найгірше
лицемірним? Чому в наших часах розмовляючи з людиною ти все слухаєш, а потім
думаєш мабуть варто все сказане поділити на два, а може і на більше? Коли ми
пропустили момент втрати людських цінностей, людської гідності, бажання
справедливості та правди. Як сталось так, що тепер ми не люди, ми як «Інтернетові
тварини», для яких важливо скільки лайків набрало їх фото чи скільки постів
вони сьогодні зробили? Що спричинило те, що ми ніби зомбовані залежні від
речей, які насправді не мають жодної духовної цінності? Що змушує нас вести
себе ніби первісні люди з сучасними технологіями у руках? Чому люди стали менше
любити, або ж проявляти свої почуття, чому часто для нас думка інших важливіша
ніж своя власна? Чому від іскри закладеної в нас від зародження лишився тільки
попіл? Як тепер нам змінити те, що здавалося б має безперервний і неминучий
потік з якого уже ніхто з нас не зможе звільнитись?
Немає коментарів:
Дописати коментар