Коли хочеться забути минуле то намагаєшся
у своєму теперішньому знайти те, що тебе зв’язувало із тими, кого
втратила. Ти шукаєш у цих безкінечних очах того ж світла, яке отримувала
раніше. Ти намагаєшся знайти заміну почуттям, звичкам, стилю життя, намагаєшся
зуміти бути сильною. Та все ж бувають моменти, коли це «бути сильною» перестає
бути можливим. Саме тоді хочеться все повернути, хочеться, щоб було, як і
раніше, хоч це не було ідеальним, та це було своїм, рідним. Хочеться
повернутися у ті моменти, місця, у ті спогади та залишитись там, не
повертаючись до реалій, що нас оточують. Хочеться прокинутися одного дня і
зрозуміти, що це всього лиш сон і все продовжує жити своїм життям. Та коли
кілька днів підряд ти прокидаєшся і розумієш, що це сталось з тобою то на душі
залишається пустота. Пустота від втрачених думок, сил, бажань, прагнень, які
залишились у далеко не реалізованих планах.
І тепер найважчим є повернутись до звичайного ритму життя, яке було до цієї
зустрічі, до цих подій, що перевернули усе з ніг на голову. Найважче змусити
себе усвідомлювати, що ці зміни уже наступили і в них немає способу повернення,
немає можливості вилікувати цю ситуацію. Все вже ніколи не буде таким, як
колись і усвідомлення цього є найгіршим.
Спроба переконати себе у тому, що зміни на краще не є успішною, тому
залишається просто чекати, що час, інші люди, інші місця та події зможуть заповнити
те, чого так не вистачає…
Немає коментарів:
Дописати коментар