Зміни - це на краще?

Наскільки варто змінювати себе під час відносин, щоб твоїй другій половинці було добре?

Чи те, що ми змінюємо свій стиль життя, проводимо час не з тими, до кого звикли, їмо не те, що зазвичай, говоримо, не те, що хочеться – чи такі речі не змінюють наших особистостей? Як пізнати де закінчується грань того, щоб «йому було добре», «але ж він цього не їсть» і починається втрата себе. Чи в таких ситуаціях не виникає страх, що одного дня ти прокинешся і у дзеркалі побачиш геть іншу людину, яка стала тобі чужою.

Звісно відносини – це компроміси, позбавлення себе від згубних звичок, (таких, як багато солодкого - бо деякі вважають це чимось поганим ) чи просто зміна свого ставлення до певних подій і об’єктів. В який момент ці компроміси переходять у фазу, коли одна людина нав’язує іншій стиль життя, свої правила гри? Як знати, що твої поступки – це не даремно страчений час, а можливість змін на краще? Як відчути, що симбіоз ваших життів є рівноцільним і жоден з вас не втрачає себе. Як зрозуміти, чи твоє відношення є правильним і чи достатньо ти зробив для того, щоб стати повністю щасливим? Як знайти відповідь на питання, що являє собою золоту середину посвячення себе для іншої людини і прагнення того, щоб тебе зрозуміли? Якою є ціна відносин і чи справді вони варті змін у вашому житті.

Донедавна я вважала, що усі зміни – це на  краще, та чи хочемо ми їх впускати до себе і приймати такими, якими вони постають перед нами і чи варто це робити?

Ти змінюєш роботу, місце проживання, їдеш на край світу в надії, що там нарешті зможеш досягну справжнього щастя. Та не завжди ці вчинки цінують, не завжди наші мрії, бажання та прагнення стають тим, чим нам так хотілось. 

Звісно тільки нам обирати те наскільки ми дорожимо людиною, її любовю і власною гординею. Що для нас на терезах життя важить більше, власні амбіції і стабільність чи кохання і вічні роздуми про те, чи правильним був цей вибір.